– Бабусю, я так більше не можу, забери мене звідси
– Бабусю, мама знову вагітна. Забери мене до себе, будь ласка! Мені вчитися треба! В мене іспити на носі.
Над проханням внучки Ольга Миколаївна думала не довго:
– Збирай речі, я за тобою приїду!
Син Ольги Миколаївни одружився з дуже віруючою жінкою. Однак це не заважало їй вести не зовсім праведний спосіб життя: алкоголь – частий супутник Люби. Вірила Люба тільки в одне – якщо дитина була посланий згори, то ця дитина має бути народжена.
За 18 років шлюбу Люба і Станіслав нажили шістьох дітей, сьомий народився б через сім з половиною місяців. Свого житла пара не мала – вони жили на квартирі в одного з жалісливих родичів.
Старша внучка Ольги Миколаївни, одинадцятикласниця Леся – найголовніша мамина помічниця. Відводити-забирати з дитячого садка наймолодшого брата, збирати в школу і робити уроки з середніми братами та сестрами, стежити за чистотою одягу і наявністю їжі в холодильнику – все це лежало на тендітних плечах дівчини. Пральної машини у квартирі не було – зламалася, а на нову у багатодітній сім’ї не вистачало коштів.
Мама сказала, що я піду в інститут тільки через два роки, коли дитина народиться і в ясла піде. Вона хоче працювати, а не в декреті сидіти. Тому «в декрет» піду я. Бабусю, я так більше не можу. – плакала в трубку Леся.
Виходить, Леся повинна була викреслити зі свого життя два найближчі роки. Вона повинна була дати фору одноліткам і піти вчитися не в 18, а у 20 років. Відстати від життя на два роки – велика плата за появу малюка в сім’ї? Свого – безсумнівно. А коли подібну жертву вимагають від ще поки неповнолітньої дівчини?
Ольга Миколаївна стала збиратися відразу після дзвінка внучки. Вона постукала у двері до сусіда і попросила її звозити забрати внучку і речі.
– Не просто так, Семенович. Будь ласка.
Чоловік, якому ситуація була коротко змальована, відмовився від грошей і вже через 10 хвилин був у дворі.
– Я Лесю з боєм забирала. Люба для себе народжувала, а не для Лесі. І так зробили з дівчинки вічну Попелюшку: ні канікул, ні вихідних, ні свят – тільки обслуговувати молодших братів і сестер, яких Люба як з конвеєра випускає. Думати треба було головою. Паспорт дівчини ледве забрала, Люба його порвати хотіла. Як без неї справлятися будуть? Та мені все одно. Раніше дівчинку забрати треба було, але мене і близько до внуків не пускали. Відмовилася їм свою квартиру віддавати, відразу ворогом стала. – розповідає Ольга Миколаївна.
Сама пенсіонерка більшу частину свого життя пропрацювала вчителем алгебри й геометрії. З цих дисциплін у Лесі не буде проблем з підготовкою до іспитів. А ось репетитора з англійської мови і хімії – доведеться найняти.
– Внуки часто хворіють. Стас на будівництво в різні міста їздить по кілька місяців, додому приїжджає – токарем працює у знайомого в цеху. Вечорами в таксі. Жили на собі рве, щоб сім’ю прогодувати. Сама Люба – продавець, шість через один на роботі. Ніколи її вдома немає. І на лікарняних з братами та сестрами Леся сиділа. Плювати, що випускний клас. Плювати на її майбутнє. Головне, Люба свій борг виконує – плодиться, як кролик.
На моє запитання – як можна порівнювати власних внуків з кролячим приплодом, Ольга Миколаївна відповідає:
– Люба четвертим була вагітна. Ні кола, ні двора. Старших би прогодувати! Спробувала з нею поговорити. Мені було сказано: не лізь не у свою справу. Та й хто я така, щоб щось радити? Всього лише свекруха. Навіть мама Люби про дочку та внуків не згадувала! Невістка і так намагалася квартиру випросити, та не вийшло. Я впевнена – діти народжені тільки для спекуляції. Та й що я повинна була робити? Зі свічкою стояти, стежити щоб оберігалися?
Леся переїхала до бабусі. Тепер вони будуть жити на одну пенсію. Але Леся і тому рада – звикла задовольнятися малим.
– Перші пару днів внучка спала. Просто спала. Тепер всі свої сили вона віддає навчанню не хоче такого життя, як у матері. Рішуче налаштована на кар’єру. Одне засмучує – думки про сім’ю та дітей викликають в неї напад нудоти. Їй всього 17, а вже вистачило і брудних пелюшок, і хворих животів. Вчора Стас телефонував. Люба аборт зробила. Позбулася няньки – відразу голова запрацювала. Я не стала знущатися з приводу віри, яка дозволяє одного з семи дітей і не народити. Але внучку я їм не віддам. Шкодую, що раніше не забрала.