– Мамо, а я тут при чому? Дзвони бабусі, сама з нею розмовляй. Це її справа – здавати квартиру чи ні?

Бабусю чоловіка ми забрали до себе. Варіанти його рідні: «пиши дарчу на квартиру і йди доживай в будинок для людей похилого віку» – ми відкинули відразу. Не діло це. Та й бабуся, для своїх 73, дуже навіть ще не бабуся. Не дарма кажуть – жінці стільки років, на скільки вона себе відчуває.

У неї смартфон останньої моделі та насичене особисте життя – постійно ходила на побачення з 60-65-річними дідусями. Абсолютний адекват без глобальних проблем зі здоров’ям.

Виселення бабусі знадобилося братові чоловіка, Василеві. У нього дружина і троє дітей, живуть вони з моєю свекрухою. Іпотеку брати вони не стали – навіщо? Адже бабуся ось-ось помре і вони переїдуть у вільну квартиру?

Ось тільки бабуся нікуди не поспішала. На той світ – тим більше. Вона планувала накопичити гроші на поїздку в Китай. Мрія у неї така була: по нічному Пекіну погуляти.

Через пару днів після переїзду бабусі до нас, чоловікові зателефонувала його мама. Прийшли Василь з дружиною і дітьми заселятися в бабусине житло, а там квартиранти.

– Мамо, а я тут при чому? Дзвони бабусі, сама з нею розмовляй. І взагалі, тобі не здається, що це її справа – здавати квартиру чи ні? – відповів їй чоловік.

Чоловікові було прочитано лекцію на тему: не смій зманювати бабусю на свою сторону, не смій промивати їй мізки щоб вона квартиру тобі залишила, тобі і її пенсії вистачить, нехай гроші за оренду Василеві віддає і квартиру на нього переписує.

Підозріло часто дружина Василя стала прогулюватися з дітьми біля нашого будинку. Подзвонить: то чаю попити зайти попроситься, то одному з дітей в туалет треба, то телефон у неї зараз сяде, підзарядити б.

Прийде і все з бабусею розмови водить – як їй і дітям погано живеться зі свекрухою. Зітхає жалібно, дітей підмовляє у прабабусі квартиру випрошувати. А бабуся над нею тільки сміялася.

Одного разу дружина Василя навіть не подзвонила, вона просто голосно постукала у двері. Я відкрила, вона з порога почала:

– Там швидка біля вашого під’їзду стоїть. Бабка забрали? Де лікарі? Якщо вона у вас врізати дуба, то вам її  ховати!

Бабуся вийшла з кімнати, жива і на своїх двох. Гостя пробурчала вибачення і втекла.

Тоді ми з чоловіком зрозуміли – треба щось робити. Це чергування біля під’їзду вже в печінках сиділо. Ми поговорили з бабусею і запропонували їй варіант: вона продає свою квартиру і їде в Китай, як і хотіла. Потім – в Париж або в Рим. А ми її завжди приймемо і ніколи не виженемо. І грошей нам не треба. У нас свої є.

Бабуся, подумавши, погодилася. Та й дістали її внук з дружиною. Адже замість того, щоб нормально поговорити, запропонувати допомогу, в обмін на квартиру, вони тільки кружляли, як шакали і чекали.

Квартира була продана. Ми порадили бабусі купити маленьку студію, про всяк випадок, та й здавати її можна. Бабуся так і зробила, а потім зібрала необхідні папери й поїхала в Київ, щоб там пересісти на літак до Пекіна.

Бабуся щаслива. Вона де тільки не побувала. Рік по світу їздила. Повернеться помолоділа, задоволена, пару тижнів з нами побуде і назад, за новими враженнями.

З останньої подорожі вона не повернулася, подзвонила і сказала що заміж виходить. Вирішила залишитися в Італії. Познайомилася там з італійцем, власником піцерії і закохалася. На весілля нас запросила. Ми з чоловіком були приголомшені – фіга собі життя у бабусі на восьмому десятку років. Навіть завидно трохи стало, по-доброму.

Мрія, а не старість. Адже вона працювала до 64 років, своєму синові допомагала, з онуками завжди сиділа. Всі вільні гроші на внуків – на мого чоловіка і Василя – віддавала за наполяганням своєї невістки. Василь інститут закінчив з допомогою бабусиних грошей. А батько чоловіка слова проти своєї дружини сказати не міг. І мовчав, навіть коли його маму завчасно на той світ спроваджували.

Сім’я чоловіка просто отрутою плюється. Через нас з чоловіком бабуля НЕ врізати дуба в термін і тепер Василеві доведеться брати іпотеку. Студію у бабусі він все-таки випросив. Вона влітку приїде, папери підпише.

Поговорили з чоловіком. Якщо доживемо, теж поїдемо по світу. А якщо діти та внуки буду сидіти й чекати нашої смерті, щоб скоріше житло отримати, то в топку таких дітей і внуків.

Часто чую приказку – в сім’ї не без виродка. І в родині мого чоловіка «виродком» є саме він. Чесний, не заздрісний, порядний,  не жадібний до чужого добра. Завжди задавалася питанням – як Василь може бути його братом? Адже вони виховувалися в одній родині в однакових умовах.