Один мій приятель якось вирішив підзаробити і влаштувався таксистом. Ще не встиг освоїтись, другий день роботи, як випадає йому термінова поїздка в аеропорт. Тільки під’їхав і встиг зупинитись, як до машини залітає в паніці сім’я з дітьми. Зчинився гамір, що всі проспали, а в них літак до Туреччини от-от полетить без них!

Речі, діти, батьки – всі вихором, то плачуть, то сміються, то пісні співають, то водія підбадьорюють! Той каже, мовляв, враження було таке, ніби в дитинстві на каруселі катаюсь – і весело, і шкода їх, і азарт розібрав.

Загалом, прорвався через всі пробки, прилетів хвилин за п’ять до кінця реєстрації: крики, виски, «спасибі-спасибі!». Діти щасливі на шиї виснуть «дядечко, ура!!!», бігом з сумками на реєстрацію, водій з усіма бігом, дотягнув їм якийсь чемодан туди, встигли дивом, все галопом на огляд, розцілувалися на прощання як рідні!

Таксист трохи сльозу не пустив від розчулення, вийшов з аеропорту радісний, дивиться на свою машину – халепа!!! А гроші!!! Ніколи в житті себе, каже, таким дурень не відчував!

Найсмішніше, що тижні через три тато цього заполошно сімейства розшукав все ж таксиста і віддав гроші за поїздку із пляшкою коньяку і вибаченнями. Довго реготали удвох, з’ясувалося, що ті згадали про оплату тільки в літаку і всю відпустку мучилися докорами сумління.