Якось, йдучи з роботи додому, я помітила на дорозі бездомного котика. Він сидів і, ніби чекав на мене. Ось так у мене появився улюбленець. З часом я помітила, що його став цікавити світ за межами дому. Кіт просився погуляти на вулицю і, як тільки відривались двері, чимдуж вибігав у двір.

Та всі його пригоди закінчувались безрадісно. Щойно вибігши, кіт, в несамовитому шоці від навколишнього шуму та обширності світу, просто присідав на найближчому газоні. І тоді я його заспокоювала у своїх обіймах.

В один день кіт, мабуть, проаналізував свої невдачі і, черговий раз тікаючи, вирішив змінити сценарій.

На 5 передачі вибігши з під’їзду, він вирішив забратися на дерево. У метушні стрибнув на перше, що задовільнило його критерії: циліндричної форми, високе. На жаль, доля замість дерева на його шляху розташувала добротний ліхтарний стовп з бетону.

Потрібно було бачити очі-монети кошака і чути скрип його кігтів по бетону, коли він, зовсім, як у мультфільмі «Том і Джеррі», з’їжджав по стовпу… в той момент було шкода, звичайно, тварину.

На щастя він абсолютно не постраждав, оговтався за кілька секунд і виправив свою помилку, видершись на найближчу тополю.

Тепер, коли згадую цей випадок, не можу втриматися від сміху.