Ця історія про собачку, яка довела всім, що не варто “списувати з рахунків” тих, хто вже, здавалось би, не в змозі повноцінно жити та насолоджуватись цим. Адже той, хто дійсно хоче жити, буде триматись за це всіма силами, і вони подарують йому небачене натхнення та енергію.

У нашої сусідки дуже довго жила собачка, ще з дитинства її пам’ятаю, – миленька біленька болонка. За своє життя тварина пережила багато чого, і кліщ її покусав, і від інших собак діставалось.

Загалом було їй вже років 12, як зовсім немічна та хвора стала. Погано рухалася, відмовлялася їсти і була практично при смерті.

Господиня горювала, але, вирішивши не мучити тварину, відвезла собаку до ветеринарної клініки приспати. Рішення далося важко, але що поробиш, адже муки улюбленого песика ще гірше.

Там її залишила і поїхала додому. А у ветерінарці цю справу по усиплянню вирішили перенести на ранок… Ось настає ранок, сусідка збирається на роботу, відкриває двері вхідні, а там її собака!

Жива і цілком собі бадьора. Сусідка в шоці, дзвонить у клініку, а там відповідають, що її собака вранці втекла, злякалася майбутньої процедури, наздогнати не змогли! Оце так друге дихання.

P.S. Собачка ще років зо три прожила. Так що перед очима смерті навіть у тварин відкривається тяга до життя, а значить, ще не все втрачено.