Я працюю фотографом у одному журналі. Багато чого цікавого встиг побачити за період своєї кар’єри. Але цей випадок запам’ятався мені найбільше.

Це сталось декілька років тому. Мене направили знімати відкриття якоїсь торгової виставки (в той період відбувалось багато подібного, тому назву я не запам’ятав). Зранку людей небагато, тому все досить нудно і неромантично. Кожна фірма займає невеличку ячейку три на три метри, а між ними перегородки.

Іду вздовж них і думаю: за що ж зачепитися? Дивлюся у відділі комп’ютерів, якийсь дивний ажіотаж.

Людей п’ять розглядають звичайний, сірий системний блок, що стоїть на столі. А ні, не звичайний. У нього з бокової стінки стирчить маленький пучок різнокольорових пластикових пелюсток, а з іншого боку, виліз якийсь штир…

В протилежній перегородці магазину, виднілася акуратна дірочка, діаметром з дрібну монету. У сусідній фірмі, така ж дірочка була пророблена у красивому портреті сім’ї (полотно, олія), і навпроти в портреті оголеної постаті (теж полотно, олія).

Йду далі. Наступні торговці мали дірочку в дзеркальній дверці вбудованої шафи. Їхні сусіди розглядали отвір в норковій шубі, що висіла на вішалці. Між усіма цими дірочками явно був таємна зв’язок. Але який?

Нарешті, я прийшов у кінцевий пункт експозиції, або скоріше початковий. У цьому відділі дірка була у великому яблуці, що лежало на голові бюсту Вольтера. Сильно пахло валер’янкою.

Два смішкуватих поліцейських весело заповнювали протокол. Поруч переступали з ноги на ногу злі чоловіки і жінки, схрестивши на грудях руки.

У центрі композиції сиділа заплакана худенька дівчина, а на її колінах лежав непропорційно великий арбалет з оптичним прицілом. На стіні напис в готичному стилі: «Робінгуд. Елітні арбалети від світових виробників» Слава Богу, дірочки були тільки там, де я перерахував.