Будь-який прояв нахабності повинен бути приструнений. Особливо, якщо хтось зазіхає на нашу власність або гідність. Проте існує певний контингент істот, які керуються лише інстинктами виживання і наполегливо впроваджують свої правила там, де їм буде вигідно.

Я почала свою розповідь саме так неспроста. Нас із чоловіком недавно спіткала участь стати “жертвами” небаченої наглості пернатих, про що і буде моя історія…

Є у нас на ділянці підгодована ворона. Точніше, спочатку вона була одна… Перший раз на моїх очах в ролі завойовниці вона виступила, коли потягла з-під носа сторожового собаки каструлю з їжею.

Сидить бідний пес, розпустив слини від голоду і безсилої люті, а це пернате чудовисько просто перед собачим носом преспокійно клює їжу, час від часу поглядаючи на господаря підлим поглядом.

Наступного разу цю пташку я побачила через пару днів (слава Богу, не кожен день зустрічаємося). З нагоди спекотної погоди двері в будинку відкриті. На столі розморожується м’ясо, на м’ясі сидить знахабніла “господиня” і ліниво його жує. Відлітаючи, навіть спробувала мене клюнути.

Через якийсь час миле створіння стало прилітати із напівобсмиканим чоловіком, який, незважаючи на свій зачуханний вид, виявився таким же хуліганом. До мене в будинок вони, на щастя, більше не залітали, але довелося собаці їжі у два рази більше давати: ворони – покидьки дуже ненажерливі.

Потім вони зникли. Я навіть зітхнула з полегшенням. Причина з’ясувалася через пару місяців, коли солодка парочка повернулася із двома недоростками, очевидно, показували хлібне місце потомству.

Тепер наші пернаті друзі (в кількості 4 штук) розділили ділянку на особисті пасовища і нахабно, на очах у всіх, поїдають малину. Коли їм це набридає, вони сідають на ганок сусідки (ми живемо на одній ділянці) і всі вчотирьох починають оглушливо каркати, поки хто-небудь не зніме кришку з собачої каструлі. Після чого вони із задоволенням об’їдають собаку (який, до слова, вже перестав намагатися їх відігнати) і з почуттям виконаного обов’язку відлітають.