Була дуже темна ніч, вирував невгамовний шторм. Студент університету, Джон Бредфорд, не встиг добратися до свого дому до початку дощу, і зараз стояв на узбіччі дороги. Всі його спроби зловити попутну машину закінчувались невдачею. Та й у такий час водії на дорогах – велика рідкість.

Час минав, але мимо не проїжджала ні одна машина. Буря була настільки сильною, що він ледве міг бачити на кілька футів попереду себе. Раптом він побачив, що до нього повільно наближається автомобіль і зупиняється. Джон, в розпачі вибігає зі своєї схованки, не думаючи ні про що, сідає в машину і закриває двері. Але тут він бачить, що за кермом нікого немає!

І в цей час автомобіль починає повільно їхати. Джон подивився на дорогу і побачив, що попереду поворот. Боячись, за своє життя він почав молитися про допомогу.

І тут перш, ніж він доїхав до повороту, волохата рука пролізла через вікно і повернула кермо. Джон, паралізований жахом, дивився, як ця рука з’являється щораз, коли машина під’їжджала до повороту.

Але ось нарешті, Джон побачив вогні пабу внизу по дорозі, і він, зібравши всю свою хоробрість, вискочив з машини і побіг до нього.

Мокрий і захеканий, він увірвався всередину і попросив дві чарки текіли. Потім він почав всім розповідати про жахливі події, які він щойно пережив. Тиша огорнула все, коли вони зрозуміли, що він плаче і те, що він не був п’яний.

Близько 15 хвилин потому двоє хлопців увійшли в той же паб. Вони також були мокрими і захеканими.

Оглянувшись навколо і побачивши Джона, ридаючого в барі, один з них сказав: «Слухай, Брюс, ось той дурень, що сів в нашу машину, поки ми її штовхали».