Все почалося з того, що Ігор зламав ногу. І ось, сидячи на кухні й сумно дивлячись на гіпс, він вперше в житті пошкодував про те, що неодружений. Та й друзі, як на зло, всі на роботі ….

А так хочеться кави … І хліб закінчився … Але на жаль, кавова банка і хлібнчка порожні, а самостійно дійти до магазину він поки не в змозі.

Зітхнувши подивившись на свою віддану собаку Діну, господар чітко прочитав в її розумному погляді:

– Ну, ти що розкис? Не переживай! Все буде добре! Адже у тебе є я!

Ігор задумався … А й справді! Домофон в їх старому будинку відсутній, двері в  під’їзд відкриваються легко ногою. І якщо собака прекрасно справляється з самостійними прогулянками, так чому б не доручити їй збігати в магазин? Треба тільки прив’язати до нашийника записку для симпатичною продавщиці Іринки, яка кожного разу посміхається їм обом, а на шию надіти пакет. Вже банку кави і батон хліба Діна цілком донесе!

Ігор написав пару слів на листочку і додав свій номер телефону. Потім покликав собаку, засунув гроші і складену навпіл записку за нашийник, а на шию повісив пакет. Потім господар поплескав вихованку за вухом і сказав:

– Магазин, Діна! Магазин! Іра!

Почувши знайомі слова, собака замахав хвостом і радісно побігла до дверей. Ігор на милицях пошкандибав за нею і відчинив вхідні двері. Собака зупинився на порозі в подиві. Мабуть, вони ніяк не могла збагнути, чому господар не пристібає повідець і не взувається, щоб піти за нею на вулицю.

Довелося ще кілька разів повторити ключові слова «Магазин» і «Іра». Нарешті, до собаки дійшло, що від неї хочуть. Вона коротко гавкнула, ніби сказала «ОК» і побігла на вулицю одна.

Від будинку до торгової точки було зовсім недалеко. Тому вже через п’ять хвилин пролунав дзвінок від Іринки. Ігор коротко описав ситуацію з гіпсом та подякував за розуміння.

Ще через кілька хвилин за дверима почувся гавкіт Діни. У пакеті на її шиї були кава, хліб і шоколадка (подарунок від Іринки) і здача.

Незабаром задоволений Ігор вже сидів, розвалившись за кухонним столом (наскільки це взагалі дозволяла зробити зламана нога) і блаженно вдихав аромат чарівного напою.

Уже через кілька днів Діна стала частим покупцем не тільки цього магазину, але і взагалі всіх навколишніх торгових точок. Навіть видужавши, Ігор іноді писав записки і вкладав за собачий нашийник гроші, а продавці з посмішкою виконували замовлення. Ще б пак – далеко не кожному вдається обслужити таку незвичайну клієнтку!

А Діна завжди виконувала подібні доручення з явним задоволенням. Адже так приємно, коли тебе хвалять і називають «хорошою дівчинкою»!