Записки молодої акушерки

– Де ви хочете працювати? – запитали мене на розподілі.
– У пологовому будинку … – відповіла я.

І ось я перший, довгоочікуваний день на роботі, про яку так мріяла. Ще під час навчання на мене дивилися як на божевільну, коли я просила ще разок сходити то на пологи, то на кесарів. Багато хто не міг зрозуміти, що там такого цікавого? Народжує жінка, ну і нехай собі народжує на здоров’я. А я досір захоплююся цим дивом – появою на світ нового людського життя.

Перші дні на роботі. Ходжу з широко розкритими очима, не завжди розумію, що від мене потрібно.Господи, допоможи мені! Як же швидше влитися в роботу, в колектив? Працюю на підхваті: зроби це, принеси те, напиши це. Все добре, все мені подобається: і графік (доба через три, згадую його як подарунок долі, адже через місяць все зміниться), і колектив, і сама робота. Але ось парадокс (завжди є якесь «але»): з безпосереднім начальством виникли проблеми – відносини не склалися. По правді сказати, у неї ні з ким вони не склалися, навіть з вищим начальством. От не передбачено у людини жодної субординації, такту, ввічливості. Але не мені її судити.

Потрапила в «святая святих» – родзал. Дивно, мені раніше здавалося, що я туди вже точно не потраплю, адже потрібні і досвід, і кваліфікація. Але кадри, вірніше, їх гостра нестача, вирішують все. Що ж, попрацюємо ми – молоді, сильні, повні ентузіазму.

Придивляюся до облич колег. Чому всі ходять якісь похмурі, роздратовані, кричать на породіль? Потім все зрозуміла, не відразу, з часом. На жаль, графік став настільки нестерпним – то доба через дві (але це ще добре), то добу через добу, – що зберігати людську подобу стало великим досягненням.

Вранці після чергування їдеш додому і намагаєшся не заснути, щоб вийти на потрібній тобі зупинці. А вдома, забувши про всі справи і турботи, лягаєш спати і не можеш прокинутися до самого вечора. З ранку ж знову збираєшся на роботу … Бадьоренько вставала, йшла, але сил вистачило всього на пару місяців.Потім мій ліміт виявився вичерпаний. Я втомилася, просто втомилася. І не тільки графік виявився в цьому винен. Сама обстановка на роботі дуже напружена: жінки народжують, кричать, і нікуди від цього не дітися. А це в свою чергу дуже вимотує, впливає на психіку. Так, милі жінки, на жаль, ніхто з нас не знає, як ми будемо поводитися під час пологів, особливо в перший раз.

Всі породіллі поділяються на кілька категорій:

– хтось звуку не видасть від початку до кінця, але така поведінка зустрічається вкрай рідко, скоріше це вийняток із правил;
– хтось цілком адекватний, слухає уважно і робить, що просять, але під кінець все ж здається, втомлюється, кричить. Це і зрозуміло, кому не буває боляче під час пологів ?! Слава Богу, таких більшість;
– а хтось прямо з порога починає так сильно кричати, що навіть шкода їх стає. Адже не розуміють, що потрібно поберегти сили, потерпіти. Адже далі буде так боляче, що не залишиться сил ні кричати, ні слухати, що говорять, ні тужитися, нічого. …

А потім такі жінки розповідають, як їм було погано, як на них кричали. Все у них погано, і всі залишаються винні. А все чому? Та тому, що не були готові до пологів ні морально, ні фізично. Будь ласка, не нехтуйте різними курсами з підготовки до пологів! Там вчать насамперед налаштуватися на майбутню радість народження малюка, на це, без сумніву, чудо з чудес.

Дуже добре, коли народжують діток, багато дітей. Значить, для нас ще не все втрачено. Але існують періоди (наприклад, влітку), коли число пологів досягає таких цифр, що голова йде обертом, тільки й встигай записувати їх в журнал. А найбільше вимотує кілька пологів одночасно.

У нас на зміні стоїть 3 акушерки: одна працює в передпологовій палаті, друга приймає пологи і ходить на кесарів, третя (як я) – процедурна: бере кров, возиться з аналізами, виконує лікарські призначення, підписує дітей, готує матеріал на стерилізацію, приймає пологи, коли інші акушерки зайняті, в загальному, повинна встигнути все і скрізь. І тому, коли трапляються кілька пологів одночасно, в пологовому залі головне – не створити метушню. І вкрай важливо вчасно підписати дітей! Коли немає часу написати всі дані на бирках, пишемо прямо на ковдрочці з дитиною. Так точно не переплутаються!

Найважче мені даються всякі форс-мажори. Як же потрібно швидко встигати все робити, адже від цього залежить життя і породіллі, і дитини! Молиш Господа про те, щоб все скоріше благополучно вирішилося і найчастіше саме так і відбувається!

Як же було важко звикнути до того, що ми без права сну, поїсти можемо один раз, та й то якщо вийде. Звичайно, якщо є вільна хвилинка, п’ємо чай, адже ніколи не знаєш: чи вдасться тобі сьогодні пообідати чи повечеряти. Пам’ятаю одного разу прийняла з самого ранку зміну, до нас поступила важка жінка, з кровотечею після пологів, і весь день до самого пізнього вечора не вдалося не те що сісти-відпочити, а води випити або в туалет сходити.

У пологовому будинку завжди багато роботи, тому народжують конвеєром, акушерок часто не вистачає, і якщо кожній породіллі надавати належну увагу (ні в якому разі не кажу, що вона зовсім не надається!), то будеш просто вичавленим лимоном. Організм не витримує і запускає своєрідну захисну реакцію: починаєш черствіти.

Зараз я перебуваю в декреті, виховую свою маленьку донечку, другу вже чекаємо. І, якщо чесно, я не хочу більше працювати в пологовому будинку. На жаль, зрозуміла, що я не зможу постійно перебувати в напрузі такого рівня. Не хочу сказати, що робота акушерки мені не подобається, ні, просто для мене це дуже важко. Хоча всім хочеться сказати величезне спасибі за той безцінний досвід, який я отримала! За ті критичні ситуації, в яких я побувала. Такі мої університети, завдяки яким починаєш просто інакше дивитися на життя.

джерело