Чоловік любить дочку, а мене ігнорує

Я познайомилася з чоловіком ще в дитинстві, ми жили в сусідніх під’їздах. Коли ми були маленькі, він мене ображав, завжди якось зачіпав.

Згодом ми з мамою переїхали в інше місце, і ми не бачилися років 15, зустрілися випадково в гостях у спільного друга. Коли він мене побачив, здивувався, яка я стала (вважаю себе далеко не красунею, та ще й повною) мені це лестило дуже. Ми почали спілкуватися. Незабаром я зняла житло і він став залишатися у мене все частіше, все більше ночей ми проводили разом.

Все ніби влаштовувало, але коли я дізналася, що вагітна, багато змінилася.Розповівши йому про своє становище, почула у відповідь, що краще зробити аборт. Даремно. Я дуже чекала цієї дитини, мені, якщо чесно навіть неважливо було хто тато або що буду одна, головне буде мій малюк. Звичайно, реакція на його слова не змусила довго чекати. Я його відправила на всі чотири сторони, сказавши, що це не йому вирішувати.

Ми не спілкувалися місяць або може трохи більше. Я жила у сестри, так як з мамою відносини не прості. Він подзвонив, сказав, що треба поговорити. Ми зустрілися ввечері, обговорили все. За його словами це був тільки страх, що буде щось не так і знаєте, він мав рацію. Моя вагітність проходила важко, ще він постійно гуляв і ми лаялися через це. Але ближче до пологів може тижні за дві він змінився, став цікавитися моїм здоров’ям і думати, як назвемо нашу малу.

День виписки все добре, але от вечір був з сюрпризом. Він привіз нас з донькою додому і пішов відзначати з друзями, але найвеселіші сюрпризи були далі. З усіх п’яти років нашого сімейного життя в цілому тільки місяць був хороший. Одного разу наша сварка дійшла до того, що він мене вдарив, і я пішла на місяць до мами, але вона, поговоривши зі мною, дала зрозуміти, що не можна здаватися.Повернулася назад, були більш-менш хороші дні він ніби як розкаявся.

Ось дивлюся я на свою сплячу дочку і думаю, чи не зробила помилку, залишившись з ним, адже нічого не змінюється. Так він не б’є мене, дочку любить, але ніяк до мене не ставиться. Дочку гуляти бере, купує їй багато чого, але якщо я кажу, що піду з ними, говорить ні. Я забула згадати, що ловила на дипломатичному листуванні з іншими і найцікавіше, що коли я говорю, що з мене вистачить, він благає, щоб я залишилася з ним. Одного разу мені сказали, що я з тих жінок, яким треба долюбити і добити і тільки тоді піду. Коли ж моє терпіння доб’ють? Коли я зможу зважитися хоч на який-небудь крок? Він хороший тато, але чоловік не дуже.