З моїм майбутнім чоловіком мене познайомила моя мама. Повернувшись якось додому з відрядження, вона розповіла, що зустріла дуже порядного і серйозного чоловіка.Мати вирішила нас познайомити. У мене не було серйозних відносин з чоловіками і я вирішила довіритися вибору мами. Мені він відразу сподобався. Незважаючи на десятирічну різницю у віці, ми почали зустрічатися і жити разом. У чоловіка була велика простора квартира в центрі міста.

Єдине, що мене бентежило, він жив з мамою. Я погодилася на такі умови, тим більше що постійно була на роботі, а на вихідні ми їздили в село до моїх батьків. Свекруха повністю виконувала всю хатню роботу і мене це влаштовувало. Хоча, в глибині душі, я хотіла жити окремо.

У той же час, мені не дуже подобалося, що мій чоловік приділяє досить багато часу, допомагаючи своєму братові і племінниці, які живуть в окремій квартирі на сусідній вулиці. Мій улюблений зі своїм братом виросли без батька. І мій чоловік замінив батька свому молодшому брату. Це дуже навіть добре, що він такий відповідальний і серйозний у мене чоловік. Але у брата вже своя сім’я, дитина і потрібно бути більш самостійним. Та й дружина його груба і невихована особа. Вона не приховує своєї негативної думки про мене і нашу свекруху.

Ми з чоловіком прожили десять років. В особистих стосунках у нас гармонія і любов. Але у нас постійно виникають сварки через його брата. У нас немає дітей. Я перший час дуже любила племінницю чоловіка, допомагала їм, а потім зрозуміла, що мені це набридло. Вони невдячні люди. Згодом, я перестала взагалі з ними спілкуватися. Коли моя свекруха кличе їх в гості, я йду з квартири: гуляю по вулицях або їду до своїх батьків. Чому я повинна спілкуватися з ними? Допомагати їм? Так зручно свекрусі? Чому я повинна слухати неприємні шпильки на свою адресу з боку її другої невістки? Згодом ця сім’я для мене стала зовсім неприємною і брехливою.

Як виявилося, це не всі мінуси мого життя в одній квартирі зі свекрухою. Брат мого чоловіка після чергової сварки з дружиною, вирішив переїхати до нас в квартиру. Я свого чоловіка поставила перед фактом, або нехай він іде, або піду я. До речі, свекруха стала на бік свого сина і приготувала йому кімнату. В цілому, навіть і не вникала, що я відчуваю. Я погоджувалася жити тільки зі свекрухою, а не з нею і її другим сином.

Я втомилася жити в цій родині. Переїхати до моїх батьків незручно, так як у мене і чоловіка тут робота. Чоловік боїться і мене образити, але і брата йому шкода. На жаль, мені потрібно буде шукати знімне житло і переїжджати. Буде складно, а чоловікові і подвійно. Але, а що мені залишається? Які є ще варіанти? Десять років уже разом, ми любимо один одного і я хочу мати дітей і жити своїми проблемами, а не його сім’ї. Чи є вихід з цієї ситуації?