Дочка чоловіка від першого шлюбу живе разом з нами. Відразу після розлучення батьків дівчинка залишалася жити з матір’ю. Але через п’ять років пішла від неї до батька.Точної причини я не знаю, але по її поведінці можна припустити, що з таким характером просто не змогла ужитися з мамою. Поки була маленькою, ще можна було підлаштовуватися, але після повноліття – ні.

Коли ми одружилися, дочка жила вже з батьком. Вона з самого першого погляду не злюбила мене. При нашому знайомстві мені це відразу дали зрозуміти. Я не стала звертати на це уваги. Але я тоді й гадки не мала, чим це все для мене обернеться.

Поки ми з чоловіком просто зустрічалися, то зустрічі з дочкою були дуже рідкісними. Але після весілля я переїхала жити до нього. Ось тут-то і почалося найцікавіше. Я й подумати не могла, що доросла людина може собі дозволити так поводитися. Але, як то кажуть, все буває вперше.

Явної неприязні при батькові вона собі не дозволяла. Все зводилося до капостей і підстав. Я прекрасно розумію, що їй неприємно моє існування поруч з її батьком, але з її мамою теж у нього нічого бути не може. Вони розлучилися дуже недобре, тому навіть заради доньки вони не змогли зберегти спілкування між собою.

Схоже, що дочка все ще плекає надію на возз’єднання своєї сім’ї. Незважаючи на повну відсутність контакту між батьками, вона свято вірить в свої мрії. І заради цих своїх думок, ця малявка вирішила влаштувати мені пекельне життя поруч з собою.

Її поведінка просто обурлива. Чоловік рано йде на роботу, коли ми ще спимо. Я встаю разом з донькою. Поки я ставлю на кухні чайник, вона спеціально переді мною проскакує в ванну і сидить там до межі, поки я не почну сердитися і злитися. Тоді вона, як ні в чому не бувало, спокійно виходить і прямує на кухню вживати сніданок, який я ж і приготувала. При цьому я вислуховую від неї море зауважень, але вона все з’їдає.

Увечері, поки чоловіка немає, вона нищить мене гучною музикою. З огляду на, що слухає вона важкий рок, то мені дуже важко все це терпіти. Але варто батькові відкрити двері, як музика тут же вимикається і вона стає як шовкова. Виглядає це все смішно, але мені не до сміху. У мене від такої її поведінки вже починає розвиватися мігрень.

Я терпіла дуже довго. Але вчора я вирішила поговорити з чоловіком. Розповіла йому все, до найдрібніших подробиць. Його реакція була настільки спокійною, що мене це страшенно обурило. Я зрозуміла, що просто так мені нічого не добитися. Подумавши, я поставила йому умову: або дівчинка переїжджає назад до матері, або я буду змушена повернутися до себе на квартиру.

По виразу обличчя чоловіка стало зрозуміло, що такого повороту подій він явно не очікував. Але у мене більше немає сил терпіти такі знущання від цієї малолітньої нахаби і хамки. Та й заради чого я повинна жертвувати своїм спокоєм і здоров’ям ?!