Дружина не хоче мене утримувати, це зрозуміло: кому потрібен інвалід, але чому вона забороняє бачитися з дочкою?

Багато років я прожив цілком щасливо. Принаймні, мені так здавалося. У мене була хороша робота, яка приносила мені непоганий заробіток. Я був одружений з прекрасною жінкою, виховував маленьку чарівну дівчинку. Загалом, моє життя було давно налагоджене і цілком влаштовувало мене. Тоді я міг назвати себе цілком щасливою людиною. Хороша зарплата, сім’я, будинок – про що ще можна мріяти?

Рік тому нещасний випадок на роботі змінив усе. Він розділив моє життя на «до» і «після». В один день у нас на виробництві трапилася надзвичайна подія, яка зробила мене калікою – я втратив руку. Це був найгірший день в моєму житті! Я досі згадую його з жахом! Важко описати мій стан після того, що сталося. Перші кілька тижнів далися мені дуже важко! Я буквально не знав, як мені жити далі! В одну секунду з абсолютно здорової людини я перетворився на інваліда! У моїй голові роїлася купа різних думок, які зводили мене з розуму! Ви навіть уявити собі не можете, що мені довелося пережити! Але якби ж то все закінчилося б тільки фізичними каліцтвами! Думаю, я зміг би пережити це і звикнути до нового способу життя. Мене чекали нові удари долі!

Справа в тому, що через пару місяців після моєї травми моя дружина несподівано заявила мені, що хоче розлучитися! Як вона сама пояснила, вона не готова жити з інвалідом! Я бачив, що їй важко, і можу зрозуміти її. Але я ніяк не очікував того, що вона вирішить просто втекти від мене. Уявляєте, я став непотрібним їй після травми! Ось так! Моя дружина заявила, що вона не збирається утримувати мене! Бачите, не на це вона розраховувала, коли виходила заміж. Ось як я повинен реагувати на це? Як розуміти таку позицію? А як же «в горі і в радості»? Тобто, радості ми поділяємо, а в горі я один? Це так мене підтримує дружина, заради якої я жив усі ці роки?

Але знаєте, я б міг пережити і зрозуміти навіть зраду дружини. А її вчинок я розцінюю саме як зраду. Інших слів я і підібрати не можу! Найболючіше мене поранило то, що вона вирішила забрати дочку. Більш того, вона заборонила мені бачитися з нею! Сказала, що не хоче, щоб наша дочка бачила мене таким! Це було для мене справжнім ударом! Як так можна вчинити з людиною, з якою прожив багато років? Вона вирішила остаточно «добити» мене своїм рішенням. Що мені тепер робити? Як жити далі без сім’ї, ще й з такою травмою? Це така ваша жіноча натура, чи що? Так ви вирішуєте проблеми – просто кидаєте тих, хто приносить вам незручність?