У батьків я восьма дитина, сім’я у нас велика, за мною ще три брата. Росли дружно, весело. Тому я завжди мріяла, що в мене буде чоловік і троє дітей.

У школі вчилася добре, закінчила на відмінно, гордість батьків, братів і сестер.Вступила до медичного, закінчила з червоним дипломом. У школі й інституті не цікавили п’янки, гулянки, дискотеки, про хлопців взагалі не думала. Навчання, навчання і ось закінчила, диплом, пішла працювати дитячим педіатром. Мені в той час було вже 26 років і почалося таке життя – робота, дім.

Батьки запитують, чи є хлопець, коли вже заміж вийду. Всі мої сестри і брати вже дітьми обзавелися, а я ходжу ще, як черниця. Мама каже, що пора вже. Ну, ось зустріла хлопця, звати його Ігор, він на п’ять років старший за мене, у нього робота, будинок, машина в достатку і я нормально живу – своя машина, квартира. Живемо вже п’ять років пора вже і дитину завести, сім’ю, а він каже, що рано ще. Мені вже 32 роки у моїх знайомих вже по троє дітей, а то і більше, батьки чекають, що його, що мої, а Ігор не хоче все йому рано і рано.

У нас було весілля, ми розписані. Про дітей чути не хоче. А я з роботи приходжу, плачу весь день, мамульки з дітьми на прийом ідуть. Так хочеться дитини. Ось після нового року перестала пити таблетки. Я все намагаюся завагітніти, і ось диво, я вагітна зараз 4 тижні. Не знаю, як сказати своєму чоловікові, намагаюся, а він все рано і рано. Уникає розмови про дітей. Чого боїться, не знаю. Сам народився у великій родині. Як сказати, що він буде татом? Або чекати поки живіт з’явиться? Це вже марення, що його так лякають діти.