Коли ми молоді і закохані, то зосереджуємося в основному на об’єкті своїх зітхань. Ми думаємо тільки про розвиток відносин, а про побутові аспекти спільного майбутнього всерйоз рідко замислюємося. Я і моя дружина – колеги. Почалися наші відносини багато років тому, коли ми обидва були ще аспірантами в одному університеті. Ми були самі молоді і недосвідчені серед інших педагогів і часто допомагали один одному. І навіть не помітили, як полюбили один одного. Вірніше я відразу зрозумів, що закоханий в красиву аспірантку, а їй ще знадобився час, щоб повірити в можливість суміщення сімейного життя з науковою діяльністю.

Наш шлюб зовсім не схожий на інші. З одного боку ми підтримуємо один одного, допомагаємо, адже у нас одна сфера діяльності. Більш того, ми так і працюємо в одному університеті. А з іншого боку в нас постійно горить вогонь суперництва. Ми стартували разом на початку нашої кар’єри, а потім почалася боротьба за підвищення. Хто перший напише дисертацію і так далі. У нашій професії постійно доводиться вчитися. Моя дружина – дивовижна жінка. Навіть будучи в декреті, вона не поступалася мені в гонці за підвищенням.

І ось, скільки живемо, стільки й вчимося, працюємо і змагаємося між собою. Але два роки тому моя улюблена завдала мені нищівного удару – її призначили ректором. Я дуже радий за свою дружину, але вище за неї мені тепер не стрибнути. Це трохи б’є по моїй самооцінці. Але крім посади є ще один момент – тепер зарплата у моєї дружини куди вище моєї. І скільки б я не писав робіт на замовлення і не брав додаткових заробітків – мені до неї не дотягнутися.

Усе. Я не відчуваю себе більш годувальником у родині. У нас не прийнято прямо обговорювати майбутні покупки. Раніше дружина говорила, скільки їй потрібно грошей і природно говорила, що планує купити. Але сам звіту я від неї ніколи не вимагав. А недавно вона презентувала нашій дочці дорогу путівку за кордон. Коли я здивовано запитав, де вона взяла гроші, дружина відповіла, що їй виписали премію. Ось в той момент я відчув себе нікчемним і непотрібним. Адже мені для покупки такого подарунка довелося б добре потрудитися.

Дружині я нічого тоді не сказав, але з тих пір подібні ситуації повторюються регулярно, і я страшенно дратуюся з цього приводу. Оскільки змінити нічого не можна, то доводиться просто мовчати і терпіти. Якщо я поділюся цим зі своєю дружиною, то вона може подумати, що я просто заздрю ​​її посаді. Та й що вона може зробити в цій ситуації? Почне від мене приховувати свій заробіток? Але я ж і так прекрасно знаю, що заробляю менше. Як тепер з цим жити? Не можу себе перебороти і не звертати на це увагу.