У 51 рік зустріла чоловіка. А дочка висміює, каже, що в моєму віці треба шкарпетки в’язати, а не коханців заводити
Залишилася я вдовою дуже рано – доньці було всього п’ять років. Все своє життя я поклала на те, щоб поставити її на ноги, дати хорошу освіту і забезпечити всім необхідним, тому працювала на двох роботах без вихідних і відпусток. Не було часу не те, що на особисте життя, навіть подругами не обзавелася за ці роки. Так і пройшла моя молодість, я навіть не встигла озирнутися, як в дзеркало на мене дивилася вже не безтурботна дівчина, а жінка похилого віку.
Дочка, подорослішавши, пішла на вільні хліби і навіть заміж встигла вийти, а я залишилася зовсім одна без сенсу життя. Єдиною моєю втіхою в той момент стала собачка, яку мені подарувала дочка на 51 День Народження. З нею я тепер проводила весь вільний час в парку зі своїми думками про подальше життя.
В одну з таких прогулянок до мене підійшов статний чоловік з посмішкою на обличчі і простягнув морозиво. Я від несподіванки навіть злякалася спочатку. Такого давно не було, так що там, ніколи не було, щоб незнайомець пригощав просто так. Ми розговорилися і він зізнався, що давно за мною спостерігає в парку, адже в цей час завжди там займається спортом.
Я вже давно забула, як це ходити на побачення, тому збиралася на перше довше, ніж на своє весілля, напевно. Дуже складно через майже 30 років усвідомити, що ще не все втрачено і що я можу подобатися, як жінка. Він мені шалено сподобався, скоріше, можна сказати, що я закохалася, як дівчисько. Мені так давно не вистачало цього чоловічої уваги, опіки, та й просто гарного настрою щодня.
Наші зустрічі стали набагато частіше і ми вже перейшли з цукерково-букетного періоду на наступний рівень. Природним було моє бажання поділитися своїм жіночим щастям з донькою, але її реакція просто спустила мене з небес на землю. Виявляється, моя дочка вважає мене вже старою, якій любов вже не по зубах. Так у мене її особливо і не було, любові-то цієї! Я ж не встигла насолодитися відносинами з чоловіком, а потім не до цього було!
Тільки у мене з’явилася надія на другий шанс: можливість почати щасливе життя заново, як найрідніша мені людина висміює це. Читати, в’язати, дивитися мильні опери і няньчити майбутніх онуків – ось, на її думку, все, чим я повинна займатися в моєму-то віці, а не мріяти про коханця.
Вперше за довгий час ми посварилися. Я намагалася пояснити дочці, що я жива жінка і теж хочу любові і турботи. А вона мені у відповідь сказала, що для цього мені подарувала собаку. Про що можна далі говорити?
Мені було так прикро. Я все життя присвятила своїй дівчинці і виходить, виростила з неї егоїстка. Як пояснити їй, що зі мною ще не все втрачено? Що і в 51 рік можна побудувати відносини і бути щасливою?