Ніколи не думала, що відчую себе нікому не потрібною. Я не самотня кошатниця, якщо що. Я заміжня жінка, дітей, правда немає, але в будинку у нас рідко буває порожньо – племінники дуже часто приходять в гості.У моєї молодшої сестри двоє дітей: син студент і донька ще школярка. Дуже часто вони бувають у нас в гостях, ми з чоловіком завжди раді їх візитам. З самого малого ми брали дітей до себе і всіляко розважали їх, водили в парк, кіно тощо.

Племінник з початком студентського життя став в гості рідше заходити, тим не менш, не забував, адже я завжди готова була підсобити йому з навчанням. Тридцять з хвостиком років педагогічного стажу дають про себе знати. Зараз він закінчує університет. Племінниця вчиться в 11 класі тієї ж школи, в якій я працювала, і після уроків часто заходить провідати мене. Я в минулому році вийшла на пенсію.

Ну, загалом, життя у мене йшло розміреною чергою до недавнього часу. Я думала, що мене оточують люблячі люди. Але ось три дні тому мене забрали в лікарню на швидкій допомозі з приступом апендициту і екстрено прооперували. Як я вже сказала, з дня операції пройшло вже три дні, а чоловік мене провідав всього один раз. Я вважала, що у нас з ним міцні відносини. А тут за весь час тільки один візит. По телефону побалакає трохи і все твердить, що він дуже зайнятий в гаражі, і йому ніколи витрачати час на пусті балачки. Значить, на те, що я тут зовсім одна лежу в холодних лікарняних стінах і мені зовсім не з ким поговорити, йому наплювати.

Додатково до всього больові відчуття після операції ще зовсім не пройшли, і я зовсім відчуваю себе пригнічено. А мої племінники за три дні навіть не подзвонили мені, не кажучи вже про те, щоб провідати. Я б зрозуміла, якби ще були будні дні, ясна річ, що навчання, потрібно уроки вчити. Але пройшли вихідні, а діти моєї молодшої сестрички так і не знайшли хвилинки, щоб дізнатися про здоров’я, як я думала, улюбленої тітки.

Сьогодні заходила колишня колега по школі, так переживала про моє здоров’я, принеслакупу гостинців (мені, правда їсти ще не можна такі продукти, але все ж увага дуже приємна), веселила мене історіями, які відбулися в школі після мого відходу. І так мені гірко стало. Ось стороння людина, можна сказати, знайшла час, постаралася, потурбувалася про мене. А мій власний чоловік вічно зайнятий в своїх залізках в гаражі і навіть хвороба дружини не привід, щоб відірватися від них. Племінникам я тим більше виявилася не потрібна, так це я ще при пам’яті, не стара зовсім. А на старості, що зовсім на самоті століття доживатиму?

В інші палати відвідувачі до хворих ходять постійно, а я опинилася зовсім нікому не потрібна. І гірко так від того, що і поділитися ні з ким. Як бачите, самий звичайний апендицит може виявитися серйозною перевіркою на любов родичів. Може самій зателефонувати їм і присоромити хоч трохи?