Буває, живеш собі, живеш і раптом трапляється те, чого ти зовсім не очікував, і це руйнує твій звичний уклад життя. У мене ще зовсім молода сім’я. Ми з чоловіком в шлюбі всього три роки. Якщо чесно, до цієї пори я думала, що у нас просто казкова сім’я, що такої любові, як у нас, не буває.

Ще в дитячому садочку ми з майбутнім чоловіком дуже добре дружили, він дарував мені ромашки. Батьки називали нас нареченим і нареченою. У нас навіть є фотографія, де ми сидимо поруч на горщиках. А у вас є такі фото з коханим?

Потім батьки мого нареченого переїхали в інше місто і наша, так би мовити, пара розпалася. Але, вже в технікумі ми опинилися знову в одній групі. Мій товариш першим впізнав мене і ми довго веселилися над таким збігом. На той час у мене був вже хлопець і нічого зі старим знайомим, крім дружби, у нас не було. Пізніше я розбіглася з залицяльником і з другом ми вирішили разом поступати в один інститут. Так і сталося. І вже в інституті між нами нарешті спалахнули справжні дорослі почуття.

Мій майбутній чоловік поводився, як справжній романтик: робив всякі сюрпризи, зустрічав з квітами після пар, вранці мене завжди чекала готова кава, тощо. А сто одна троянда на мій двадцять перший день народження! Одногрупниці тоді просто обзаздрились. Ми завжди і скрізь ходили тільки разом і ніколи нам не набридала компанія один одного.

Один раз нам тільки довелося розлучитися аж на три місяці. Як ми не благали, але практику проходити нас поставили в різних містах. Я сильно переживала нашу розлуку і стала дуже плаксивою, як пізніше з’ясувалося, на це була ще одна причина. Вихідні у нас не збігалися і ми ніяк не могли побачитися протягом трьох місяців. В першу ж зустріч після нашої розлуки, коханий зробив мені пропозицію. І як ми незабаром дізналися, дуже до речі: я вже чекала дитину.

Весілля було пишне і красиве, як у казці. Я до сих пір люблю переглядати наші фотографії з того дня. А яка чудова дівчинка у нас народилася! Красива і кмітлива. Напевно, кожен батько хвалить свою дитину і та здається йому найкращою. Але я все одно не можу перестати захоплюватися своєю донькою. Наша дівчинка – справжня слабкість мого чоловіка. З мого улюбленого вийшов кращий батько, якого можна уявити.

З донькою вони разом складають кубики, малюють і їздять за продуктами. У них навіть є своя секретна мова. Але недавно я виявила у чоловіка в барсетці знахідку, яка мене шокувала. Чоловік робив ДНК тест нашої дочки! Від несподіванки я поклала довідку на місце. Це виходить, що чоловік мені не довіряє? Навіщо він перевіряв батьківство? Я боюся запитати його про це. Мені не хочеться сваритися з чоловіком, але і промовчати не можу. Я не зрозумію, чому він вирішив мене перевірити? Всі ці думки не дають мені спати ночами. Вже майже тиждень минув, а я досі зберігаю мовчання. Як почати цю неприємну розмову?