Розумію, що пишу зараз на емоціях, але я вже починаю шкодувати про той день, коли я вийшла заміж. Уже все в печінках сидить.

Чотири роки тому я закохалася в прекрасного молодого вчителя, який приїхав в нашу школу для обміну досвідом. Приїхав з іншого кінця країни. До сих пірсі не знаємо, чому його відправили тоді так далеко, але саме таке рішення відділу освіти вплинуло на долю двох молодих людей. Ми полюбили один одного і вже через два місяці одружилися. Чоловік жартує, що як в моїй школі, так і в його, не було іншого вибору, крім пенсіонерок. Але причина настільки поспішного весілля була в дуже великій відстані між нашими містами. Вибір був невеликий: або одружитися, або розлучитися назавжди. Тому додому мій коханий повернувся з дружиною.

Батьки чоловіка нормально сприйняли мене і ми стали жити у них. Все тому, що на вчительські зарплати молодих фахівців навіть квартиру нормальну не знімеш. І ось живемо ми під одним дахом майже чотири роки. Незважаючи на це у нас з чоловіком постійно не вистачає грошей. Від цього безгрошів’я вже дах їде. Хотіла умовити чоловіка змінити роботу, але немає – він занадто любить дітей і не уявляє себе ні на якій інший роботі.

З великими труднощами за три роки я змогла відкласти деякі заощадження і нарешті назбирала на путівку на море. Я цілих чотири роки не відпочивала вже, а чоловік і зовсім жодного разу моря наживо не бачив. Почалися літні канікули, у нас з чоловіком відповідно – відпустка. І ось свекруха дізналася про наші плани і почалося.

У нас розгорівся справжній скандал. Я вислухала про те, що ми пара нероб, тільки те й робимо, що тринькаємо гроші направо і наліво. На будинок нам зовсім наплювати, краще б гроші на ремонт витратили. Ага зараз. Я в цьому будинку навіть не прописана, а гроші на путівку я, між іншим, зі своєї зарплати накопичила. До речі, щоб ви не подумали, що ми безсовісно проживаємо на житлоплощі двох нещасних людей похилого віку, я уточню: всі комунальні платежі оплачуємо ми з чоловіком. І закупівля продуктів проводиться з нашої кишені теж.

Для мене нормально їздити до моря – хоча б раз на рік. Просто на тиждень, на найпростішу базу відпочинку. Про Туреччину я і мріяти не смію. Але моя свекруха застрягла в злиденному мисленні і відпочинок для неї – безглузда трата грошей.

Чоловік мій мовчить і нічого своїй матусі сказати не може. А у мене тепер настрій зіпсовано. Як уявлю, яке невдоволення буде нас чекати по поверненню з моря, так і їхати нікуди не хочеться. Як тепер бути? Їхати чи залишитися вдома від гріха подалі? Просто, якщо свекруха зіпсує мені цю роками очікувану відпустку – я її не прощу і відносин нормальних між нами не буде. Ось і як бути в такій ситуації?