Мені 34 роки і мої фінанси «співають романси». Через тяжке матеріальне становище я не можу налагодити своє особисте життя: немає ні машини, ні квартири, ні заощаджень. Все, що заробляю, витрачаю на винаймання житла, їжу і рідкісні посиденьки в кафе з подругами.

Сучасних чоловіків, природно, такий стан речей не влаштовує – всі прагнуть уярмити собі жінку, у якої є хоч якась матеріальна база, щоб в майбутньому використовувати це в спільному побуті. Та ще й вік у мене такий, коли суспільство до людини вже висуває особливі вимоги, мовляв: якщо жінка 34 роки, і вона до цих пір не створила сім’ї, то вона повинна хоч кар’єру вже побудувати і заробити собі на нерухомість … У моєму ж випадку вийшло так, що мої батьки свого часу не захотіли оплачувати мені навчання і я залишилася без освіти, а низькокваліфікованою працею багато не заробиш, ось і доводиться все життя тинятися по знімних квартирах.

Була надія на те, що бабуся залишить у спадок свою квартиру – вона сама мені це обіцяла. Але батьки якось переконали її переписати житло на них, і в підсумку мені нічого не перепало.Вони продали мою спадщину, щоб купити собі дачу. Тепер вимагають народити їм онуків і дивуються, чому я на них ображаюся. Як я стану налагоджувати своє особисте життя без гроша за душею, і на які гроші буду ростити дітей (якщо вони у мене коли-небудь з’являться) – їх не хвилює. Допомагати вони не збираються. Кажуть тільки, що я даремно витрачаю своє життя і що мені давно вже потрібно було вийти заміж (я може і не проти це зробити, ось тільки ніхто не хоче одружуватися на безприданниці). Мама навіть умовляє народити «для себе», щоб не залишатися на старості самотньою, але мені цього не потрібно. Не хочу потім тягнути дитину одна …

Коли я говорила батькам, мовляв: даремно вони продали бабусину квартиру, адже вона дуже сильно потрібна була мені, вони образилися, і виставили все в такому світлі, що я не вдячна дочка, і не ціную «всього того, що вони мені дали». Хоча насправді, вони мені не дали практично нічого. Подругам їхні родичі дарують гроші і нерухомість, а у мене рідні мама і тато відібрали останню надію на власне житло … Невже вони не розуміють, що не можна народжувати дітей на знімній квартирі, коли грошей вистачає тільки на оренду і харчування?

Не знаю, як з ними спілкуватися після всього цього. Звичайно, я була б рада вийти заміж і народити, але ж ніхто з чоловіків не зазіхне на злиденну жінку мого віку. Через неможливість створити сім’ю, я злюся на своїх маму і тата. Вважаю, що своїм егоїзмом вони зламали мені життя .