Без прикрас: тужлива реальність самотньої жінки

Важке і, не побоюся цього слова, убоге, життя самотньої жінки. Особливо у вихідні.

***

Тут мені написали – по п’ятницях заміжні дами поспішають додому, у них там чоловіки-діти-внуки і інші семеро по лавках, з роботи затримаєшся на п’ять хвилин – скандал, вони ж матір сімейства бачити жадають! Неприкаяні одинаки навпаки, довше сидять на роботі.

Адже куди їм, бідним? Нікому-то не потрібні, навіть подружкам пристойним (у тих семеро по лавках, не до вихідних), а тому в чотирьох стінах гіркими сльозами обливаються, себе клянуть. Дообираєлася принца, старою дівою залишилася. Знизила б вчасно вимоги, стримала запити, дивись, і мужичок б якийсь ніякий, і наш був, і дитя народила, до них би з роботи і поспішала, все честь по честі, як благочестиві предки заповідали.

Згодна! Ось ви знаєте – згодна, повністю! І навіть приклад маю існування тужливого. Коли я жив трудовим елементом була у нас менеджер з реклами, Світлана, здається. Так вона від самотності на Місяць вовчицею, можна сказати, вила. Решті народу, звичайно, не показувала, понтувалася на людях безмірно. Її, таку сяку, шкодують, уму-розуму вчити намагаються – мовляв, закінчуй, вийди заміж, дітей роди, а вона відмахнеться – мені і так добре.

Але людей щось не проведеш! Люди то розуміли, нікому не потрібна, от і пижиться. А на ділі … Вона, щоб в свої чотири стіни осоружних, в самотність холодну, не повертатися, витворяла таке, що у перелічених жінок і навіть пристойних чоловіків аж зуби зводило … мотався по всій країні баба неприкаяної! Хвалилася цим, звичайно, а як же ще.

Намагалася народу ніс утерти. То з санаторіїв фотографії принесе показувати, як вона в грязі та в душах різних бовтається. То з бази лижної, типу, знає, як на сноуборді стояти. Народ подивиться на неї, як на блаженну, мовляв, що ти нам все це в ніс тицяєш? Мужика-то у тебе все одно немає! І не буде, поки за розум не візьмешся! Кому потрібна дружина, яка всі гроші на санаторії спускає?

А вона не розуміла цієї простої істини, ось хоч ти трісни! Одного разу взагалі вчудила, соромно згадати! Пощастило знатно, контракт на рік, з щотижневою публікацією і п’ятдесятивідсотковою передоплатою притягла, банер на першій шпальті телегіда. Пластикові вікна, все, як у редакціях люблять. Знаєте, куди гроші спустила? У Париж з подружкою умотала. Подружка така ж, нікому не потрібна, невлаштована.

На фотографіях обидві посмішки тягнули старанно, але люди, вони всі таємниці бачать, а якщо не бачать, то знають, що ревли там обидві в чотири струмка, з’ясовували, у кого туга тужливіша … У нас бухгалтерка так і сказала: ну а толку, що вона їздить? Ні мужика, ні сім’ї … А потім витягла ноги і з почуттям так додала: – Ох, дівки, і за … лась я за ці вихідні!

З ранку як до плити встала, навіть кінофільм ввечері подивитися, і то не вийшло … – Зате мужик є! – Глибокодумно додала я і залишилася в той місяць без премії, назавжди засвоївши правило: якщо бухгалтерка сидить в одному кабінеті з начальством, то мовчати треба. У ганчірочку.