Дружина не довіряє лікарям і планує народжувати вдома. Як її переконати? Силою відвезти до пологового будинку?

Моя дружина дуже гарна жінка. Але вона перенесла багато горя і тепер зовсім не довіряє людям в білих халатах. Все почалося з того, що сім років тому моя тоді ще дівчина випадково завагітніла. Ну як випадково, зрозуміло, що я безпосередньо винен у цьому. Ми любили один одного і вирішили народжувати. Я запропонував Ларисі вийти за мене заміж і вона погодилася.

Ми відіграли весілля весело і завзято. Починаючи з третього місяця, моя дружина стала відчувати себе погано. Лікар констатував загрозу викидня. Лариса весь час лежала і приймала безліч препаратів, щоб зберегти вагітність. На четвертому місяці стало ще гірше і її поклали в лікарню, там моя улюблена і втратила нашого малюка.

З тих пір затягнути її в лікарню було неможливо. Вона звинувачувала в тому, що відбувається лікарів, вважала їх винними в нашому горі. Моя дружина стала просто одержима. Вона мріяла якнайшвидше завагітніти. Ходила до церкви і молилася. Її молитви були почуті і незабаром вона принесла мені тест з двома смужками.

Але вагітність зовсім не заспокоїла її, ні. Навпаки, вона боялася кожного протягу і чиха. Лариса трусилась над малюком і часто впадала в істерику при кожному больовому відчутті. До лікарів вона принципово не ходила. Казала, що вдруге не дасть їм погубити нашу дитину.

Я дуже злякався за психічний стан дружини. Ми не знали, кого чекаємо, так як навіть на узд моя благовірна ходити відмовилася. Тоді я звернувся за допомогою до її батьків. Вони-то навчать свою недолугу доньку, думав я. Але і їх Лариса слухати не стала. Ми так і жили в постійній напрузі і невіданні.

Коли настав екватор – середина вагітності, Ларисі стало погано. Вона скаржилася на біль в животі. Це викликало страшний напад страху, прям панічна атака якась. Вона кричала, що і цього малюка втратить, що їй не судилося стати мамою. Я поклав її в ліжко, але вона кричала в істериці, і я не знав, що з нею робити. Щоб дружина не нашкодила малюкові, я викликав швидку допомогу. Побачивши лікарів, дружина озвіріла. Господи, я сто разів пошкодував про своє рішення. Але лікарі переконали мою любу, що від її поведінки страждає дитина і вона заспокоїлася. Хотіли вколоти заспокійливе і від болю в животі щось проти тонусу, я не розбираюся в цьому. Але вона не дозволила навіть підходити до неї. Лікарі поїхали, так нічого і не зробивши, але моя дружина хоч прийшла до тями. Усвідомлення того, що вона своїми ж руками може нашкодити малюкові змусило її перестати нервувати.

Зараз моя улюблена на восьмому місяці вагітності. Днями вона повідомила мені, що народжувати має намір вдома. Лариса сказала, що не вірить лікарям і не довірить їм свою дитину. Здається, вона зовсім злетіла з котушок. Хіба так можна? А якщо щось під час пологів піде не так? Це ж небезпечно і для неї і дитини. Я близький до того, щоб просто викликати швидку і силою відвести її до пологового будинку. Але це крайній захід.

Підкажіть, як не дати дружині наробити дурниць? Як умовити її не ризикувати своїм життям і життям нашого маленького?