Конфлікт з батьками через релігію

Ніколи б не подумав, що таке може статися зі мною, в нашій інтелігентній, цілком адекватній сім’ї. Просто кошмарний сон.

Почну з того, що на початку 90-х, коли із розвалом СРСР люди валом побігли в різні релігійні організації, це не оминуло і моїх батьків. І я, підліток, теж ставився до цього дуже прихильно. Проте з віком я поміняв свою думку і моє ставлення до релігії стало як би сказати м’якше, неприязним. Підкреслюю, це лише моя думка, я її нікому не нав’язую і визнаю право людей вірити в що завгодно.

Раніше батьки просто тихо вірили і також визнавали право людей на іншу точку зору, але з віком вони ставали все більш жорсткими і категоричними щодо цього. Улюбленою їх темою є те, що релігія може давати основу для моральності, іншими словами – тільки віруюча людина може бути духовною, доброю, порядною. І ніяк інакше.

Мене це завжди дратувало, але я мовчав, щоб не сваритися. І тут, ні багато ні мало – в Новорічну ніч, за святковим столом, тато знову осідлав улюбленого коника – які погані атеїсти, всі біди від них, ось якби всі люди були віруючими тощо. Мої нерви не витримали і я закричав, що такі слова ображають мої честь і гідність.

Справа переросла в перестрілку. Чого тільки не почув на свою адресу! І те, що я дибіл, так як кожна розумна людина вірить в Бога, було найневиннішим. Якби таке сказала чужа бабка в тролейбусі, я б не звернув на це навіть уваги, пройшов повз. Але чути таке від своїх дорогих милих батьків – це боляче, важко і несправедливо.