Після розлучення хочу залишити сина з батьком, тому що мені нема де жити. Колишній називає «зозулею». Чому я винна, а він ні?

У мене зараз дуже важкий період в житті. Шлюборозлучний процес тягне з мене всі жили. Колишній чоловік повністю перекриває кисень.

Ми з ним прожили щасливі шість років. За цей час і дитинка народилася, і чоловік став успішним бізнесменом. І все, здавалося б, складалося. Бажати більшого не було потреби. Однак щастя крихким виявилося.

Дуже різко чоловік змінив своє ставлення і до мене і до нашої дитинки. Спочатку я все списувала на робочу напругу, а потім зрозуміла, що виною інша жінка. І так вже сильно вона його схопила, що мої спроби зберегти сім’ю розбилися об стіну.

Сильно чинити опір я не стала. Та й навіщо? Якщо він вже все прорахував і підготував папери. Це вже багато про що говорить. Сенсу битися головою об стіну я не бачу.

Мені довелося зібрати всі свої речі і піти з дому в нікуди. Наше спільне майно колишній завбачливо оформив на себе. Боротися з ним у суді теж марно. Його знайомства і зв’язки гарантують необхідний результат.

Все б нічого, але мені нема де жити, у мене поки немає роботи. Я абсолютно не маю можливості забезпечити свого синочка елементарними речами. Попросила чоловіка залишити дитину у себе. Ненадовго. Мені просто потрібен час, щоб все налагодити і відновитися в професії. Я ж всю себе присвятила родині і коханому, як мені здавалося, чоловікові. Але виявилася йому не потрібна.

Але мова не про мене. Мова про мого маленького хлопчика, від якого відмовляється його забезпечений батько. У мене немає батьків, вони давно померли. Сама я з маленького містечка, повертатися до якого, як ви розумієте, немає сенсу. Мені просто потрібен час для того, щоб стати на ноги. Але у відповідь на моє прохання забрати дитину, колишній чоловік звинуватив мене в тому, що я як зозуля, намагаюся підкинути немовля в чуже гніздо. Чути ці слова просто нестерпно. Я не можу ризикувати здоров’ям сина і тягати його по знімних квартирах. Мені нема з ким його залишити і немає коштів, щоб найняти няню.

Мої спроби порозумітися до чоловіка не доходять. Він твердить тільки одне, що я не мати. Я не знаю, як вчинити. Мені величезних зусиль вартує залишити дитину з чужими йому тепер людьми. А тут ще й ці докори. Як мені умовити колишнього надати мені елементарну допомогу і підтримку?
Намагалася поговорити зі свекрами. Вони ще не дуже літні люди і цілком могли б доглянути за онуком. Але і тут я зіткнулася із суцільним нерозумінням і зловтіхою.

Все якось разом навалилося на мене і продовжує падати. Ніяк не виходить почати розкручувати цей клубок. Я розумію, що не маю права опускати руки, але чому таке відбувається з людьми? Ну, нехай мене розлюбив, буває. Але син то тобі чим не догодив? Чому ти кидаєш його в той момент, коли ти йому так необхідний ?!