У мене є улюблена молодша сестричка. Вона прекрасна мама двох діток. У неї семирічний син і п’ятирічна дочка. Зовсім недавно я вирішила взяти племінників до себе на час канікул. Сестра і її чоловік вирішили з’їздити на відпочинок, а діток забрала я.Кілька разів я сама просила її про допомогу і тому хотілося відповісти тим же.

Я завжди вважала, що мої племінники добрі і виховані дітки. Принаймні, таке враження вони справляли на мене під час наших зустрічей. Коли я привезла дітей до себе, вони були дуже сором’язливі і мовчазні. Воно й не дивно – в чужому домі, без батьків. Моя сім’я поставилася до дітей дуже добре. Дочка вирішила, що вона подружиться з сестричкою і вони весело проведуть ці два тижні. Наш відпочинок виявився екстремальним! Я буквально рахувала дні до приїзду сестри!

Через пару днів мої племінники стали зовсім іншими дітьми. Мабуть вони звикли до нас і вирішили показати все, на що здатні. Спочатку почали з’являтися відмови – не подобалася моя їжа, ігри або розваги. Вони могли не прийти на вечерю, сказавши, що не хочуть їсти запропоновану їжу. Мені доводилося підлаштовуватися під всіх. Та й запити у племінників були незвичайні. Вони псували мені всю мою систему харчування доньки. Іноді, коли ми збиралися якось провести час з дітьми, мої племінники могли просто відмовитися йти з нами. І це при тому, що намагалися ми саме для них. Не хотілося, щоб діти нудьгували в квартирі. Вони не виявляли ніякої поваги до мене і чоловіка.

Ще трохи пізніше я помітила якусь різкість в їх висловлюваннях. Скажу чесно, моя дочка не дозволяє так говорити з іншими людьми, в тому числі і зі мною. А тут, прям якась зухвалість! Ніякого авторитету. Трохи що не так, відразу невдоволення.

З іграми у нас теж були складнощі. Мій племінник зламав буквально всі іграшки дочки. Вона так засмутилася, довго плакала. Мені було шкода її, але що я могла зробити? Не могла ж я карати чужу дитину. Племінниця ж навпаки, не проявляла ніякого інтересу до іграшок. Їй не подобалася ні одні з них. З моєю донькою вона теж не гралась. Сказала, що вона нудна.

І це ще не все. Я не могла впоратися з ними – не виходило ні змусити купатися, ні лягти спати раніше. На всі мої слова – ігнорування або відмова. Якщо я починала тиснути – відразу істерики і крики. Щоб я не сказала їм зробити, відповідь одна – у них вдома по-іншому, вони так не звикли робити.

Всі ці дні мій будинок стояв на вухах! У квартирі шум, крик, біганина. Я розумію, що це діти, але вони повинні розуміти, що треба слухати дорослих.

Не знаю, як сестра справляється з ними? Або це тільки зі мною вони так поводилися? Невже сестра не помічає, що діти ростуть некерованими? Може мені сказати їй, щоб вона звернула увагу на їх виховання? Або взагалі не втручатися, нехай виховує, як хоче?