Майже рік тому я пішла з дому. Весь цей час я тиняюся по друзях. Живу у них стільки, скільки дозволять, а потім переходжу до нових знайомих. І так постійно.У мене є свій дім, але я не можу там перебувати. Причиною тому є мої батьки. Справа в тому, що вони дуже часто сваряться, а я не можу перебувати в такій обстановці. Мені ніколи не подобалася атмосфера в нашій родині, і при першій же можливості я втекла.

Мої батьки – звичайні люди. Обидва працюють, одружені вже багато років. Не можу сказати, що у нас була благополучна сім’я. Батьки не зловживали алкоголем, були шанованими людьми. Але за роки сімейного життя між ними виникло багато розбіжностей. І всі вони з часом, стали переростати в сварки. По початку це були звичайні розмови на підвищених тонах на кухні. Але чим далі, тим гірше. В останні роки розбіжності виникали з нічого, а сварки виникали на порожньому місці.

Причиною могло стати все що завгодно, будь-яка побутова дрібниця. Мати постійно «пиляла» батька – він не допомагав їй по дому, весь час лежав на дивані. Допомогти хоч у чомусь він завжди відмовлявся. Говорив, що це жіноча робота, і він не збирається нею займатися. Та й «чоловічу» роботу він виконував дуже неохоче. Перед тим, як зробити що-то, батьку треба було нагадати тисячу разів. Крім усього, мій батько любив у вихідні пропустити пару чарок з друзями. На цьому грунті конфлікти виникали найчастіше.

Коли батько випивав, він теж вступав в напад. Міг почати лаяти матір за погано приготовану їжу або не прибрати квартиру. Та ж, свого часу, ніколи не мовчала у відповідь. Так вони і сварилися, майже кожен день. Дрібні розбіжності переростали у великі скандали.

За всі роки життя я пережила сотні таких сварок. Скажу чесно, іноді мені не хотілося повертатися додому після школи. Я знала, що мене там чекає. Коли я трохи підросла, то вирішила, що обов’язково піду з дому коли-небудь. Я так втомилася від всього цього. Мені було важко перебувати вдома, конфлікт батьків дуже часто, переключався на мене. Я потрапляла під «гарячу руку» і могла бути покарана за будь-яку дрібницю. Не знаю, може і в інших сім’ях це нормальна ситуація. Але я вирішила, що піду з дому, мені так буде легше.

Коли я закінчила вчитися в школі, я зібрала свої речі і пішла. Просто вийшла з дому і відправилася в нікуди. Перший час я жила у своєї подружки. Коли моє перебування у неї стало більше неможливим, я вирушила до інших знайомих. І так весь цей рік. Я знаю, що мої батьки шукали мене. Я не переривала зв’язку з ними і іноді дзвоню їм. Але повертатися я не маю наміру. Я не можу перебувати в одній квартирі з людьми, які постійно сваряться. Мені спокійніше і комфортніше жити на вулиці, ніж у рідному домі.

Чи зрозуміють мої батьки, що я пішла через них? Чи зможуть припинити сварки заради мене? Може, варто поставити їм умову – якщо припинять лаятися, я повернуся?