Після народження дитини ми з чоловіком переїхали жити до моїх батьків. У них приватний будинок і ми вирішили, що для сина так буде краще. Можна встановити гойдалки і басейн у дворі для нього, та й допомога батьків була не зайвою.

Біля будинку свій сад, в якому є альтанка, де ми і гуляємо з дитиною. Батьки мої ще працюють, але всі вечори і вихідні дні вони проводять тільки з онуком. Для них все інше стало не важливим.

Все це не могло нас не радувати, якби вони не втручалися в виховання дитини. Мама постійно робить мені зауваження з цього приводу. Послухати її, то виходить, що я зовсім не люблю свою дитину і не вмію з ним поводитися.

Все правильно тільки так, як це робить мама. Йому все дозволено і якщо я що-небудь забороняю, відразу ж втручається моя мама і дозволяє, та ще й при ньому робить мені зауваження.

Я намагалася пояснити, що так робити не можна, але почула у відповідь: «Тебе ж ми зуміли виховати». Вони забули, що я не була домашньою дитиною, не захоплювалася бісероплетінням і вишиванням, і що мене не няньчили дідусь з бабусею, тому що у мене їх не було.

Поки батьки працювали, я була в дитячому саду, де нас вчили слухати батьків і вихователів, а не робити так, як хочеться. Але батьки, особливо мама, вважають, що вони більше всіх люблять дитину і знають, що правильно, а що ні.

Нещодавно у нас була з ними серйозна розмова, що якщо так буде і далі, то ми поїдемо в свою квартиру. Замість того щоб зрозуміти, що не мають рації, батьки дуже образилися. Вважають, що ми їх не розуміємо і не цінуємо турботу про дитину.

Я їх люблю і не хочу з ними сваритися, але як їх переконати, що ми батьки і маємо право виховувати свою дитину. І що ми любимо його не менше.