Останнім часом мене турбує одне важливе питання. Я не можу зрозуміти – чи готова я до дітей? І чи буду коли-небудь взагалі готова?

Мені 28 років. Не так давно я вийшла заміж, чоловік старший на кілька років. Обоє працюємо, обидва отримуємо пристойні, за мірками нашого міста, зарплати, живемо в своїй квартирі, без іпотеки (правда в маленькій, але поки нас двоє, місця нам цілком вистачає). Само собою замислюємося про дитину.

Після весілля вирішили пожити ще рік для себе, попрацювати. Так вийшло, що вирішили не вкладатися в квартиру побільше, а купили землю і плануємо побудувати будиночок для постійного проживання. Це моя мрія – власний будинок, і я дуже рада, що ми зробили перший маленький крок до її здійснення.Ось і я стала замислюватися, що підходить час для запланованої вагітності, і я не можу зрозуміти, чи хочу я зараз дітей.

Намагаюся дивитися на ситуацію з двох сторін. По-перше, біологічний годинник цокає, деякі навколишні вже у відкриту говорять мені, що тягнути більше не можна, і треба народжувати, чоловік також мріє про дитину, а ще краще про двох. І мене відвідують думки, що раптом пізніше я зрозумію, що готова, захочу народити, але вже не зможу? Часто-густо пари безуспішно намагаються роками. І треба пробувати зараз, треба народжувати, поки можу. А з іншого боку. Не те, щоб я не любила дітей. Я скоріше до них байдужа зовсім. Я помічаю за собою, що мене досить рідко розчулюють чужі дітки, у мене не виникає бажання взяти їх на руки, погратись, посюсюкать з ними, або ще що. Я намагаюся триматися від них на відстані. І як же мені в такому випадку народжувати? Раптом я і до своєї дитини не відчую те, що повинна відчувати мати? Чи не полюблю його? Зрозумію, що цей крок на даному етапі мого життя – помилка?

Раптом це стане причиною того, що я не буду приділяти йому достатньо уваги, любові, і не зможу правильно його виховати? Плюс, пішовши в декретну відпустку, я тимчасово не зможу заробляти, а отже, з нашою мрією про будинок все стане туманним, і невідомо коли ми почнемо і закінчимо. А жити в нашій маленькій квартирці вже з дитиною, м’яко кажучи, тісно. Чи зможу я потім вийти на роботу і не бігати по лікарняних з дитиною, а заробляти, щоб допомагати чоловікові? Всі ці питання в моїй голові кожен день мене мало не вбивають. Раптом я так ніколи і не наважуся, а в зрілому віці зрозумію, що зробила найбільшу життєву помилку, так і не ставши мамою. Не знаю, як прийняти правильне рішення, від цих думок зовсім перестала радіти життю. Говорила з чоловіком на цю тему, він мене заспокоює, що всім страшно, всі бояться, що не впораються, що повністю неможливо підготуватися до цього кроку. Але не заспокоюють мене на 100 відсотків його слова.