Брат чоловіка приїхав. Причина поважна, але краще б він не приїжджав

Я може старих устоїв тітка, може зараз все по-іншому, але я не вірю, що це так. Ось мені мама ніколи не говорила, якщо ти їдеш в гості до родичів, візьми гостинці … не вчила вона мене цього. Але в мені це сидить як двічі два, звідки не знаю, може внутрішнє самовиховання, взяте з книг, фільмів, вистав.

У суботу приїхав двоюрідний брат чоловіка. Приїхав він за дуже поважної причини – похорон рідного дядька, але не з нашого боку.

Подзвонив заздалегідь, ми дали свою згоду, що приймемо на ніч, що нехай не турбуються про нічліг.

Приїхали втрьох із сином і невісткою вже до вечора. Я приготувала вечерю, борщ зварила, м’яса насмажила цілу сковорідку, овочі запекла, салати і так по дрібниці. Чоловік дістав нашої настоянки саморобної. Все честь по честі, сидимо піднімаємо за зустріч, давно не бачилися. Потім я поклала всіх спати, вранці приготувала сніданок – сирники зі сметаною, бутерброди, чай, кава.

Потім вони поїхали на похорон, з похорону привезли брата до нас, а молодь поїхала в місто подивитися визначні пам’ятки. Приїхали вже об одинадцятій годині ночі, повантажили свого татка, іншого слова не підібрати (добре посиділи з чоловіком) і взяли шлях додому.

Ось все начебто добре. Але! Вони приїхали до нас порожні, навіть, вибачте, пляшки горілки не привезли. Батько мого чоловіка, нині покійний, був хрещеним батьком братові, його дружина, тобто моя свекруха зараз живе у нас і брат про це знав. Ну ладно ми, ну не збідніємо, але старій то міг коробку цукерок-то привезти. Вона так чекала його, всю суботу в вікно прогледіла. Аж розплакалася, розчулилася як.

А ось так би вчинила я.

По-перше, привезли б з собою алкоголь, причому не пляшку і не дві, а вже банку 3-х літрову як мінімум. Всім дітям і людям похилого віку – ласощі, торт до чаю, обов’язково б сувенір, наприклад магнітик. Я б продумала що і кому купити, які гостинці.

До всього іншого, я б з собою привезла постільну білизну, ну щоб господині після нас не прати. Не в руках тягнемо, кинули в багажник і справа з кінцем.

Люди вони не бідні, якби так було, я б тут не обурювалася. Брат рідкісний гість у нас, але завжди порожній. Інші рази гаразд, його сюди у відрядження відправляли в танкову дивізію (він військовий), приїжджав в неділю ввечері, нап’ються з чоловіком, а в понеділок я його назад відвозила.

Весь час розповідає, як вони на водосховищі рибу ловлять, так як багато так всякої різної. Хоч би раз привіз … .. в гості кличе завжди, але я їхати не хочу, та й чоловік особливо бажанням не горить.

Ви не подумайте, що мені їжі там шкода, я не про це. Ось коли синок-то за батьком приїхав, дружина його навіть з машини не вийшла, не сказала, мовляв спасибі за прийом, за хліб-сіль, за нічліг. Як так то???

Ось правда, не їжі шкода, а якось неприємно, ти вся нарозхрист, а тобою наче покористувалися і поїхали. Або може так і треба робити. Не дарма кажуть нахабство – друге щастя. Але це точно не про мене.