Для сина я стала чужою

Мійі син одружився тільки в 35 років. Спочатку довго вчився, потім розлучився зі своєю дівчиною, до якої я вже стала ставитися як до майбутньої невістки, але щось у них не склалося.

На роботі познайомився з жінкою, вона розлучена, є десятирічна дочка. Я не дуже була задоволена таким поворотом в його долі, але мовчала, не хотіла втручатися в його життя. Невістку теж прийняла нормально, запропонувала жити разом, так як квартира у нас велика, але вона відмовилася, і син переїхав до неї в однокімнатну квартиру. Відносини поступово стали псуватися: невістка була незадоволена тим, що він іноді після роботи заїжджав до мене, і з часом син став все рідше мене відвідувати , і навіть дзвонить тепер тільки з роботи, щоб не дратувати дружину.

Невістка зараз вагітна і син все робить так, як вона скаже. Коли я приїжджаю до них, вона навіть не приховує, що не хоче мене бачити, відразу забирає дитину і йде з нею гуляти, ніколи навіть поспілкуватися з дівчинкою толком не дає.

Чому таке ставлення і чим я так швидко його заслужила, я не розумію. Тільки все більше переконуюся, що неспроста вона розлучилася з першим чоловіком – з таким-то характером складно ужитися хоч з кимось, хто їй не буде підкорятися. Схоже, з моїм сином у неї вийшло, він став таким підкаблучником, що навіть не віриться, що колись він був зовсім іншим. Не здивуюся, якщо він зовсім перестане зі мною спілкуватися, якщо дружина заборонить.

Можна було б подумати, що у всьому винна я, але син перестав спілкуватися з усіма своїми друзями. Навіть найкращий друг, у якого він хрестив доньку, і той до них не їздить в гості.

Не можу зрозуміти, що за людина моя невістка. З її батьками я навіть не знайома, може, вона й з ними не спілкується. Дуже боляче і сумно, що єдиний син так до мене ставитися, адже крім нього у мене нікого немає. Був би живий чоловік, не було б так самотньо …