Дочка розповіла про свою зраду чоловікові, а соромно чомусь мені

Я завжди намагалася виховати свою дочку хорошою людиною. Мені не хотілося, щоб вона була поганою дружиною або дівчиною, яка всіх обманює. У свій час мені здавалося, що у мене навіть вийшло, тому що нічого не віщувало біди. Однак нещодавно я дізналася від неї, що вона зраджує своєму чоловікові. На хвилину мені здалося, що зраджують мені, а не йому. Проте, я вислухала її і дала пораду, як вона і хотіла.

Зараз же, через два місяці, мене мучить і совість і мені хочеться все йому розповісти, тому що я його поважаю. Він – хороша людина, яка не заслуговує такого ставлення до себе. Звичайно, вона моя дочка і я повинна захищати її, але хіба можна просто так брехати і зраджувати? Адже якщо вона себе так веде, то швидше за все це моя помилка. Це тільки підтверджує той факт, що я не догледіла в її вихованні.

І найважче в цьому те, що мені навіть нема з ким порадитися. Я абсолютно впевнена в тому, що якщо розповім кому-небудь, то це через кілька годин стане відомо всім нашим знайомим. Чоловіка у мене давно немає, тому навіть з ним поділитися цим не можна. Чи важко мені нести цей тягар самотужки? Безумовно. До слова, якщо подивитися на мою дочку, то вона і не особливо-то переживає щодо свого становища. Мені здається, що вона дуже легко сприймає своє становище, хоч і не має.

Може бути зараз у молоді такі звичаї, коли вести себе подібним чином абсолютна норма, але в моїй молодості це було просто неприйнятно. Так, у нас теж були розбіжності і зради, але не в такому масштабі і не з таким ставленням. Всі розуміли, що це неправильно і усвідомлювали свою помилку. Зараз же це модно і є частиною обов’язкового «досвіду», чого мені в моєму віці вже не зрозуміти. Для мене вони виглядають наче діти, які не носять шапку на зло батькам.

І я б могла зараз піти і все розповісти, але стикаюся з тим, що це моя дочка і мені не можна з нею так поступати. Саме не можна, тому що тим самим я зраджу її. Адже вона мені довірилася, розповівши про це. Хіба можу я відкривати секрет, який мені не належить, відкривати іншим людям? Це несправедливо і неправильно.

Загалом, не знаю як довго все це триватиме, але єдиним виходом я бачу розмову з нею і спробу умовити її у визнанні. Все-таки на брехні сімейного життя не побудуєш. І я щиро сподіваюся, що вона зрозуміє мене і прийде до тями. Все-таки ми з нею одна сім’я і у нас має бути щось спільне в моральному плані.