Говорила, що народжує для себе (без чоловіка), а всіх вже задьоргала! Тепер їй всі повинні, вона ж одиночка!

У мене є подруга, не сказати що вона для мене найкраща, але знайомі давно: ще зі школи, в одному класі вчилися. Були в одній компанії, раніше спілкувалися часто, а потім нас життя на час розвело: вона поїхала вчитися, потім кинула навчання, приїхала назад до нашого міста.Влаштовувалася всюди на роботу, часто сварилася з начальством, її звільняли, все якось життя не складалося і на любовному фронті теж. Коли вона ще вчилася в школі, то жила зі своєю бабусею – по сусідству, а потім повернулася до матері, коли бабусі була зовсім погана по здоров’ю. Бабусю відвідував тільки соцпрацівник, поки вона не померла і ось подруга знову повернулася і стала знову моєю сусідкою.

Начебто – життя налагоджується, вільна дама без дітей, женихи – де ви? Але вона їх ретельно вибирала і десь її зрозуміти можна: страшно ж нарватися на альфонса. Загалом, дотягла своїм вибором до тридцяти років, коли вже нікому й не потрібна стала, приходили вже в основному випадкові чоловіки або женатики, нічого серйозного. Подруга мені нічого про себе до ладу не говорила – як вона своє подальше життя буде будувати, як я раптом помітила у неї кругленький живіт. Як подруга пояснила, що щастя їй чекати вже не від кого, вирішила народжувати від одного заїжджого женатика, він її кинув і навіть не знає, що стане батьком. А їй все одно, хоче дитину для себе народити і пішли всі ці мужики під три чорти.

Народила доньку, попросила нас з чоловіком зустріти її з малям на машині з пологового будинку. Туди підійшов її старенький батько – мама сильно хворіє, ледве ходить, не змогла приїхати, але чомусь подруга на маму образилася! Потім я стала до неї заскакувати – може допомогти чим. Вона охоче приймала допомогу, іноді просила посидіти з її донькою, щоб їй до магазину вийти, стали спілкуватися.

І ось з кожним днем ​​я розумію, як змінюється її характер, причому не в кращу сторону. Вона постійно комусь телефонує з рідні і це тільки при мені раз по сто! Дзвонить батькам (вони обидва дуже хворі, живуть на пенсію), і так їм грубо: «Ну це ж ваша внучка! Ну дайте грошей зі своєї заначки, я ж знаю, у вас є! ». Потім передзвонює братові: “Ну і що, що ти вже давав грошей, я ж не в борг прошу, ти ж знаєш, мені віддавати нічим! Це ж твоя племінниця, ну не жмись, ти ж не жебрак”

У нас вона теж брала в борг, в загальній сумі 1500 гривень, віддати не поспішає, але ми і не квапимо. Мабуть, їй совісно далі брати, тому намагається струсити з тих, хто багатший. У неї тітка вийшла заміж за кавказця, той тримає кілька крамниць з овочами, вона з неї намагається найбільше струсити, зі словами: «Я ж одиначка!». Тітчин чоловік навезе їй овочів, фруктів, м’яса, молока, але вона до нього з претензією – мовляв, не хлібом єдиним живе людина. Просить грошей на одяг, господарські дрібниці. Це при тому, що вона отримує допомогу, як одинока мама, і ходить в різні соціальні центри, щоб безкоштовно одягнутися і дитячих речей набрати. Ми якось спробували знайти в інтернеті батька її дитини по соцмережах, але у нього таке поширене прізвище та ім’я, що годі й шукати. Я в душі пораділа за мужика – дісталося б йому! Ніхто навіть не хоче хрещеними її дочки стати – вона ж потім не злізе з шиї, буде вимагати з кумів. Нам пропонувала і ми не хочемо.

Загалом, вона навіть розшукала далеку рідню на півночі, ті їй теж один раз перевід зробили. Тепер вона твердо домовилася з батьками, що вони будуть оплачувати їй всю комуналку і вона до них не має претензій. Брату і тітці телефонує регулярно, оббиває пороги чиновників і соціальних центрів, хоч пачку макаронів, але висмикне, де дають. Причому живе безбідно, хоч і любить прибіднятися. Вона вважає, що вона героїня, народивши єдину дитину в поодинці, всі їй повинні, ніби у інших сімей дітей немає, а її батькам взагалі постійно ліки потрібні! Найжахливіше, що вона задумала ще раз так народити (та хоч від кого), щоб ще був материнський капітал і отримати гроші, отримувати подвійну допомогу і ще більші блага від рідні. Поки її відмовляю, як можу: це ж діти, а не розмінна монета. Вона, з одного боку, і погоджується зі мною, але сама собі на умі! Для мене це шок! Адже це ж не життя, а паразитизм! І наскільки у рідні вистачить терпіння?