Мені 61 рік, а моєму єдиному сину 30. Заміжня я другий раз, тобто мій чоловік – вітчим мого сина. Син одружений вже 7 років, його доньці скоро рік. Ми живемо поруч, у сусідньому будинку. Спілкування практично припинилося трохи більше, ніж рік тому. Я відчуваю, що мій син на мене за щось дуже ображений, але за що, я не знаю і всі мої спроби з’ясувати це (в тому числі і через невістку) ні до чого не привели.

Мій син ріс дуже хворобливим хлопчиком, було багато інших проблем з ним, але стосунки у мене з ним завжди були близькими. Виховувала його я практично одна, так як вітчим – людина м’яка і добра, в виховання практично не втручався, почувши одного разу: «Ти – не мій батько».

Мені доводилося бути і матір’ю, і батьком – а що поробиш? Були і не дуже хороші друзі, небезпека наркотиків … Не кажу, що я ідеальна, але намагалася, як могла.

Відносини зіпсувалися різко, коли я попросила його допомогти з комп’ютером. Треба сказати, що не в перший раз просила і йому здавалося, що це вже дуже часто. Він нічого не сказав, просто піднявся і пішов разом з дружиною, не взявши спечені мною пиріжки. З тих пір зі мною не спілкується. Їде за кордон – мені про це не повідомляє. Спілкуємося з онукою тільки через невістку, яка на всі питання відповідає: «Це вже ви з ним розбирайтеся самі».

Намагаюся не ображатися, молитися, дзвоню, пишу йому, але без відповіді. Що робити, не знаю. Намагалася просто зовсім залишити сина в спокої, це тільки призвело до повного відчуження. Як достукатися до його серця?

Сама я була на кшталт гарної дочки, доглядала за моєї матусею до самої її смерті, любила її дуже, син допомагав мені в цьому.

Буду дуже вдячна за пораду.