Почну з того, що чоловіка я дуже люблю, але він поїхав на роботу в іншу країну на три місяці. Разом ми вже п’ятий рік, раніше він працював в нашій країні і бачилися ми кожен день після роботи ну і вихідні разом, а зараз майже кожен день тільки вже по скайпу спілкуємося, буває, що і сваримося і миримося.

Спочатку перші дні після його від’їзду мені було дуже погано, я плакала, ми ще ніколи за весь час так надовго не розлучалися. Я мріяла щоб швидше пройшов цей час, але коли пройшов місяць, я відчула якесь щастя, свободу. Так, я відчула те, що я з ним не відчувала, така легкість, радість, ніхто до мене не чіпляється, не розповідає як жити, як і що робити, як де вчинити. Не читає моралі на рівному місці, не пригнічує мене, чи не принижує мене, у мене наче нерви спокійніші стали.

Але і в той же час відчуваю, що дуже люблю чоловіка, але без нього мені морально легше, звідси легкість і  щастя, а з ним постійний пресинг. Він у всьому диктує, як жити, дуже важкий характер, навіть через скайп іноді примудряється мене вчити.

Наприклад, у молодшої дочки (їй 10 місяців) різалися зубки і була висока температура, майже під сорок, ще горло трохи боліло, лікар дільничний призначив ліки, а чоловік через скайп мене як дитину вчить, що треба робити, а що ні.Відразу скасував всі ліки, лікар зі стажем і не маленьким, але для чоловіка він тупий, він нічого не розбирається, роби так і так, як я кажу, тільки збивай високу температуру і на ясна роби компреси з перекису. Далі розповідає, що перекис дуже добре знімає запалення, коли у нього ясна запалилася, він так поробив і все пройшло.

Але це ж маленька дитина! Я спробувала йому заперечувати, мовляв, все-таки даю ліки, які призначає лікар. У відповідь почула, що я безвідповідальна мама, не можу своєю головою подумати, що для дитини краще, навіть сама не можу дитині допомогти, що без лікаря не обійшлося. Мене як дитину виховує і всі у мого чоловіка навколо тупуваті, тільки не він, він у всьому розбирається краще за всіх, і взагалі дуже любить повчати всіх.

Я звичайно, щоб уникнути грандіозного скандалу, сказала, що зроблю, як він каже, тобто збрехала, зробила, як сказав лікар і давала призначені ліки. У підсумку через два дні все пройшло, дочка одужала, чоловік каже: «ось бачиш, я ж казав, як треба робити і все швидко минуло». Він не знає правди, що все було насправді за призначенням лікаря, а не за його вказівкою.

Мені іноді доводиться брехати, щоб уникнути сварки, не знаю чи правильно я роблю. По скайпу, звичайно, менше вказівок і пресингу, може, тому відчуваю себе більш щасливою. Не подобається мені брехати, але іноді сварки по-іншому не уникнути вже дуже в усе любить втрутитися. Хто стикався з цим і як себе ведете, коли чоловік у будь-яку дрібницю втручається і диктує, як і що робити?