Не люблю сім’ї, де панує жінка. Щось є таких сім’ях відразливе. Скільки аналізувала такі дивні союзи чоловіка і дружини, стільки раз у мене неприємний осад залишався на душі після спілкування з ними. Я не розумію – навіщо жінки роблять зі своїх чоловіків підкаблучників? Вони ж потім самі свого чоловіка не поважають, та й навколишні, хоч і мимоволі, але починають ставитися до чоловіка, як до нікчемності. Якщо для дружини він «козел безрукий», то і всі в ньому бачать цю дивну нікчемну істоту.

Згадайте: скільки разів ви були свідками сімейного неподобства з жорстким матріархатом ?! Якщо не були, то я опишу вам сумну картину (погляд з боку): чоловік не хоче вступати в конфлікти з дружиною, тому що апріорі буде винен, якщо в сказі накричить або в пориві відчаю ні дай бог її вдарить. Це ж відразу глобальна катастрофа! Зате дружина, нікого не соромлячись, верещить без угаву, а потім хапає, що попадеться під руку і по спині цього «козлу». За будь-яку провину: полку не повісив, мало заробив, хлюпає під час обіду, шкарпетки розкидав. Сама дружина не бачить, яка вона при цьому потворна – хоч би в дзеркало подивилася – обличчя червоне, спотворене люттю. Огидна картина. А потім бере телефон і давай всіх обдзвонювати і скаржитися, який гад у неї чоловік. Ось так народжуються нешановні підкаблучники.

Сім’я – як маленька держава: в ній повинен бути один незаперечний президент, і ніяких провокацій проти нього, дружина не повинна бути в ролі опозиції, якщо нічого не хоче валити. Якщо вона не відповідає за основний фінансовий потік, не приймає глобальні рішення по облаштуванню будинку, не вирішує питання з важливою документацією (іпотека, рішення в судах), а перекладає все на чоловіка, то цить, дамочка. Вона може бути тільки міністром внутрішньої і зовнішньої політики: відповідати за культуру в сім’ї, вести господарство і ще бути дипломатом – тільки не виносити сміття з хати, а навпаки – залагоджувати відносини з ріднею та друзями. Чоловік для всіх оточуючих – ніякий не козел, а найкращий глава сім’ї, навіть якщо бувають дрібні сімейні сварки. Тоді така дружина гідна поваги, а для чоловіка відмінна мотивація продовжувати в тому ж дусі: утримувати сім’ю,

Якщо такого не виходить і дружина намагається верховодити, то до всього дами починають стогнати, мовляв – а ось у мене козел: п’є, б’є і мало заробляє, тому я його ненавиджу! Але тоді такий дамі хочеться сказати: так за великим рахунком і сім’ї-то у тебе немає, кому бути головою ?! Відносини – як у злих сусідів по комуналці, діти все це бачать і будують для себе таку ж модель сім’ї: мати істерить, батько бушує. Це не сім’я, тут потрібне негайне розлучення. Моя сусідка з чоловіком таке ж жалюгідне існування волочить і скаржиться: «Ось він бухає, руки розпускає!». Але чому ж до неї він не бухав? Я сусіда з юності знала: хороший був хлопець! Привів у дім дружину, яка вирішила його підім’яти під себе, зробити підкаблучником, але він не піддався. Пішов ланцюжок: народилися діти, тому дружину не вигнати з власного будинку, хоч від неї вже нудить, став випивати, обстановка нестерпна. Розумнішати і робити з чоловіка генерала їй не хочеться, а у всіх бідах, на її думку, винен тільки чоловік. Але ж очевидно, звідки йде джерело всіх сусідських негараздів!

Якщо когось дивує, чому ці роздуми написала жінка, а не чоловік, то відповім: мені незрозуміла жіноча солідарність, якщо вона межує з дурістю. Я мудро поступаю в своїй родині, і чоловік у мене дійсно глава! Бувають гострі кути, але я їх згладжую, причому так хитро, що ставлю це заслугою чоловіка – мовляв, це він все розрулив, молодець! Для наших дітей батько – незаперечний авторитет. Сірим кардиналом теж бути непогано, якщо робити все по-розумному. Тому, милі дами, не починайте життя з того, що вам захочеться мати зверхність, віддайте цю роль чоловікові, підтримуйте і хваліть її в будь-якій ідеї та починання, і тоді ваша родина буде тільки захоплюватися!