Розлучені жінки кажуть: «Мої діти-моя проблема». Я теж повірив. Тепер шкодую

Моя перша любов – це перша красуня в школі. Гарненька така, вертка блондинка, на два роки молодша за класом була. На дискотеці мало не в чергу хлопці записувалися, щоб потанцювати з нею, але вона клювала тільки на багатих красенів.А що я? Я якийсь середнячок із середньостатистичної сім’ї, далеко не мажор, тому навіть не намагався до неї підступитися. Так – зітхав в сторонці, заздрив фартовим щасливчикам.

Після школи поїхав поступати в морехідку. Походив в моря, заробив гарні гроші, майже всі батькам висилав. Вони молодці, із зібраних грошей купили мені квартиру, хоч і себе не кривдили, жили в достатку. Одружитися на березі я не збирався, бачив як «чекають» багато дружин, сам собі такого не бажав. Але коли мені було 34 роки, вирішив повернутися додому – мама хворіла, батько просив мене бути розсудливим і завести сім’ю. Так я і сам вже хотів осісти на березі. Приїхав, купив машину, влаштувався на фірму до друга, заробіток не як в морях, але для осілого життя нормально.

Дівки крутилися зграями і я прекрасно розумів чому, але мені це лестило. Тільки збирався на одній одружитися, як тут з’являється моя перша любов! Серце, звичайно, завмерло, бачу її в гостях у друга, заїкаюся, хоч красуня вже не зовсім та: трохи розповніла, але все ж мила і завзята. Розповіла мені, що була заміжня, є син і дочка, з чоловіком не склалося – ревнував сильно, та це й зрозуміло. Але ось те, що бив її – це вже занадто, виродок. Загалом, закрутився у нас роман, і діти її добре до мене ставилися. Вона сама почала говорити про весілля і постійно повторювала: «Діти – це моя проблема, тобі вони на заваді не будуть!». Здавалося тоді, що дійсно не перешкода. Одружився, взяв всю сім’ю до себе в двушку.

Живучи з нею, я почав розуміти – господиня вона ніяка. «А давай піцу замовимо, діти будуть раді!». Замовити – не проблема, але я хочу чогось домашнього, супчика! Не тільки ж діти повинні бути щасливі, та й їм гаряче не завадить. Прибирання теж – не її коник, і діти до чистоти не привчені. Навіть я – мужик, і то до порядку серйозніше ставлюся. Приходила по вихідним теща, прибирала, лаяла свою дочку, але їй все по барабану. За тиждень в будинку такий бедлам збирався, що додому не хотілося приходити. Причому дружина була тільки на підробітку в першій половині дня, а так весь день хоч танцюй, але прибирати ж якось треба і вечерю приготувати.

Ну гаразд, спочатку якось знаходили компроміс, але почалася друга частина Марлезонського балету: нав’язування мені дітей. Мовляв – ти тепер увійшов в нашу сім’ю, ти і волочити на собі всіх. А нічого, що у них є тато? Та й плювати, що не виникає більше в житті дітей і тільки аліменти платить, але вони йому дзвонять і називають татом. До мене діти ставляться рівно, без зайвої ніжності, я до них так само. Але чому я повинен відпрошуватися у друга-шефа з роботи, якщо дівчинку треба забрати з садка, у когось там температура піднялася або училка викликає в школу на рахунок поведінки сина дружини? Я яким боком? Так, на роботі у мене є привілеї, завдяки другу-босові, але і він вже на мене косо дивиться!

Все частіше почалися наїзди, причому взагалі безглузді: «А ти що, не помітив, що наш хлопчик вже з куртки виріс? Як це – ти цього не бачиш? ». Або: «Бери будь-які підробки, домовляйся з шефом, але дітям потрібен новий гурток / секція / літній табір!». Або як вам таке: «А що ти зробив для того, щоб розширити наші метри, взяти іпотеку для трикімнатної квартири, або хоча б зробити дитячу в веселеньких тонах?». Я їй сказав: «Коли ти збиралася за мене заміж, тебе все влаштовувало. Врахуй – не я в вашу сім’ю увійшов, я вас до себе взяв! У мене прекрасна квартира і ремонт з голочки, і міняти я поки нічого не збираюся! І де твоя клятва, що діти – це тільки твоя проблема? Я, як мужик, все надав: житло – будь ласка, гроші – в сімейний бюджет вношу, по кишені не никаю, з дітьми нормально спілкуємося, що – тепер я повинен ще й нянькою стати, роботу кинути? ». Вона починає кричати, мовляв – так, одружився – тепер діти загальні, тягни їх на собі.

Чесно, іноді дітей було шкода. Вони якось до стінки тиснуться, коли їх мама кричить. Дівчинка взагалі в грудку стискається, а з хлопчиком я ще хоч якось потім міг по-чоловічому поговорити, заспокоїти. Але вона мене все ж добила черговою істерикою: «Яка тобі корпоративна рибалка? Обійдешся, я запланувала сімейний відпочинок в дитячому центрі! ». Ну так запланувала і вперед, у мене давно були плани на риболовлю! Виявилося, що я ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ скасувати всі і йти з сім’єю в центр, це вона так вирішила! Ну ні, дорога, бувай – я одягнувся і поїхав з колегами на риболовлю.

Коли по приїзду вибухнув грандіозний скандал, я не витримав: подзвонив тещі і запропонував забрати всю сім’ю, тому що за себе не ручаюсь. Теща молоток – вона все зрозуміла, приїхала і забрала. Чесно – я полегшено зітхнув, хоча за півтора року трохи до дітей звик. Але я зрозумів: всі ці клятви «діти – моя турбота», порожнє місце з вуст кинутих. Так вони ж стерви! Все, розлучився, зараз одружуватися поки страшно, але я знаю, що якщо і знайду наречену, то вільну, з нею своїх дітей зроблю, і ось тоді я буду зобов’язаний – і на батьківські збори ходити, і помічати, що куртка на дитину мала. Що, не маю рації? Ну, закидайте мене камінням одиначки з дітьми!