Почала розуміти, що чоловік мені не потрібен. Живемо разом 8 років, одружені вже шість. Дітей немає, інтересів теж.

Ми абсолютно різні. Раніше була любов, окриленість, рожеві окуляри. Я виконувала обов’язки дружини з посмішкою і радістю. Поки не почала читати різні життєві історії. І у мене реально відкрилися очі.

Чоловік овоч! У нього немає своєї думки, своїх інтересів, хобі. Він весь час мовчить.Я розмовляю кожен раз зі стіною. Він мало заробляє, його нічого не цікавить, він ні до чого не прагне.

Чоловік живе (подумки) в сім’ї своїх батьків. Їх працями і турботами. Робить все за свого брата. А нашої сім’ї для нього ніби не існує. Я взагалі не можу зрозуміти, навіщо я йому потрібна?

У місті ми живемо в моїй квартирі. А дача у нас – це його будинок. В квартирі моєї він сам нічого не зробив, ні копійки не вклав. Дача оформлена на його батька і переоформляти на себе він не хоче.

А я дуже активна. Я люблю красу, зручність і комфорт. З  його страшної халупи з розбитими вікнами, я зробила цукерку. Він, звичайно, допомагав, але все з під палки. Кожен раз зі скандалами і довгими умовляннями.

За все платила я. У нього грошей немає, а я в такій дірі літо проводити не хотіла.Ми викопали ставок, щоб купатися, побудували лазню. Живи та радій. Але по дачі влітку я завжди все роблю сама – город, прибирання, готування, прання. А він пропадає у батьків.

Гуляти зі мною йому не хочеться, в магазин їхати – обійдемося. А якщо мати попросить з’їздити сірники купити, підривається моментом.

Я так від усього цього втомилася. Ні турботи, ні ласки, ні уваги, ні підтримки.

У місті, коли живемо там більшу частину часу, я працюю і заробляю більше, ніж він.Його гроші не прошу, він платить аліменти. Шкодую. По дому все роблю сама, продукти купую сама. Приношу і готую сама, потім ще і посуд мию.

А він працює і  йде на диван відпочивати. Приходить тільки на кухню за їжею, покладеною в тарілку. Тобто, по суті я його утримую і обслуговую за свій рахунок.Дачу йому оновила за свої гроші.

Хочу розлучитися, втомилася від чоловіка. Але мені так шкода втратити дачу. Я в неї стільки душі і грошей вклала. Я люблю це місце. А якщо розійдемося, то дачі у мене такої не буде. Але і терпіти я все це втомилася.