Випадок в тролейбусі

Їдемо з племінником Микитою в тролейбусі. Микита, як зазвичай, перебуває в стані роздумів. Я сиджу поряд, читаю книгу.

Раптом у жінки, що сидить на початку салону, дзвонить телефон. Вона бере трубку, дві секунди слухає, потім голосно говорить:

– Так Так Так Так ТАК! Так Так Так Так ТАК ТАК! Так Так Так Так! Так Так Так Так ТАК ТАК!

Тролейбус їде. Я намагаюся читати. Микита як і раніше незворушно тре скло. Жінка постійно торохтить в трубку:

– Так Так Так! Так Так Так Так ТАК ТАК!

Пасажири перервали свої неголосні розмови, відірвалися від книг і мобільників. Дивляться на цю жінку. Чекають, коли закінчиться її бесіда.

– Так Так Так! – продовжує кричати жінка. – Так Так Так Так!

І ось так, безперервно дві зупинки ми їхали під це “Так Так Так! Так Так Так Так ТАК ТАК!”. І раптом, раптово, жінка вимовляє кокетливо “Ах-ха!”, відключає телефон і замовкає.

Настає незвична тиша. І в цій тиші Микита, не відриваючись від свого заняття і продовжуючи меланхолійно дивитися у вікно, вимовляє похмуро:

– Ну все, закінчилися патрони в кулеметної стрічки …

З пасажирами, котрі сиділи поруч з нами, трапилася істерика. Треба було, напевно, зробити племіннику зауваження, так? Я не змогла. Я абсолютно непедагогічно заіржала.