– Як ви мені всі набридли! Ти і ці сопливі діти! – кричав чоловік

З Грицем у нас був студентський шлюб. Мої перші і єдині відносини.

Ми почали зустрічатися з третього курсу – він студент-фізик, я – філолог. Фізик і лірик, Гриша і Маріша. Він дуже ніжно і романтично доглядав, залазив у віконце гуртожитку, коли закінчувалося час для сторонніх.

Після закінчення університету ми одружилися, а через рік у нас народився син – все як у кращих радянських традиціях. Через 3 роки у нас народилася дочка і Гриша сильно змінився.

Незадовго до цього він змінив роботу і ми переїхали, я думала, що він впав у депресію через великі зміни в житті – перестав допомагати з дітьми і по дому, часто затримувався і випивав. У нього і раніше траплялися різкі перепади в настрої, але погані періоди не були такими затяжними, як цей.

– Твоє діло сидіти вдома з дітьми і самій виносити сміття, – огризався чоловік на всі прохання допомогти.

Півроку ми практично не розмовляли – Гриша був або злим і агресивним, або п’яним. А частіше – і те, і інше. Приходив додому він вночі – де був і з ким – я вже перестала питати.

Ні про які інтимні стосунки не йшлося – мені було гидко, образливо і нестерпно важко перебувати з ним поруч. Але я намагалася згадувати частіше колишнього Гришу і сподівалася, що він одумається. Не тут то було!

Я варила суп, син збирав конструктор, мала спала, коли Гриша влетів додому.

– Як ви мені набридли! Ти, ці сопливі діти, – кричав Гриша, розносячи на друзки шафу, – У мене є інша, і життя набагато цікавіше, ніж ви.

Кричав, ображав, що говорив, все вже не згадати. Я схопила дітей і вибігла на вулицю. Перше, що зробила – зателефонувала його батькам.

– Не здумай дзвонити в поліцію, – наказала мені свекруха, – ми з батьком зараз приїдемо.

Дійсно, вони примчали швидше, ніж приїхали б менти. Гришу вони забрали з собою. Після цього я дізналася багато всього цікавого.

Саме, мабуть, дивовижне, що можна дізнатися про людину, з яким прожив в цілому близько 10 років, те, що у нього підтверджені медиками біполярні розлади і взагалі конкретні проблеми з психікою з дитинства.

Просто батьки і він це ретельно приховували. Чоловіка підліковували в приватних клініках під час його візитів до мами з татом. Але як я могла жити з людиною стільки років і цього не помічати? Я не розуміла тоді і не розумію зараз. Про існування коханки, як ви розумієте, я поняття теж не мала.

Я згребла в оберемок двох дітей, влаштувалася на роботу, зняла квартиру. Мені пощастило, що дітей взяли в садочок. Де знайшлися сили швидко міркувати і діяти в цій складній ситуації, я теж не розумію.

Потім, звичайно, я довго аналізувала, не розуміла, як могла так помилитися в людині, плакала. Близько року у мене пішло на те, щоб прийти до тями. А чоловіка батьки підлікували і знову влаштували на роботу.

Незабаром ми розлучилися і він тут же знайшов іншу (до речі не ту, з якою мені зраджував). Після того, що сталося, ця сімейка ще й звинуватила мене в тому, що я кинула Гришеньку в такий важкий для нього час …