Їй подзвонили і сказали, що її онук потрапив в аварію і потрібно багато грошей…

Дзвінок пролунав о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і зняла трубку.

– Ваш онук тільки що потрапив в серйозне ДТП. Він винен, – квапливо пояснював невідомий. – Розбита дорога іномарка, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі … Щоб допомогти внуку уникнути в’язниці, доведеться заплатити!

– Скільки потрібно?

– Двісті тисяч! – рішуче заявили на тому кінці дроту. – Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за ґрати!

– Але вдома таких грошей немає, – схлипнула Марія Іванівна. – Потрібно їхати в банк, а це на іншому кінці міста.

– Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте – нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.

Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ. Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини:

– Пін-код від картки забула, – важко зітхнула вона. – На дачу треба їхати. Він у мене там, в зошиті записано … Дачу, яка була в тридцяти кілометрах від міста, Марія Іванівна покинула з двома сумками картоплі і сіткою цибулі.

– Вантаж в багажник і поїхали! – сказала вона занудьгувавшому хлопцеві.

– В банк? – перепитав той. –

Додому, – кинула Марія Іванівна. – Не з картоплею же в банк їхати ?! А по дорозі біля супермаркету зупини, треба хліба і молока купити … Водій насупився, але промовчав. Сутеніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.

– Чим сидіти склавши руки, допоміг би бабусі, – зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.

– А як же онук ?! – розгубився затриманий.

– Немає в мене ніякого онука, – спокійно відповіла бабуся. – Як, втім, не було і ніякого ДТП. Це ж відразу було зрозуміло.

– Навіщо тоді було в банк їздити?

– Щоб за квартиру і телефон заплатити.

– А на дачу? – Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, – пояснила Марія Іванівна. – До того ж я не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці, тому не могла просто так вас відшити, а повинна була спробувати затримати вас.