У житті кожної людини настає період, коли вона підводить свої життєві підсумки. І тоді, коли робляться уроки над помилками, настає мудрість. Зазвичай це настає в поважному віці. І тоді, озираючись на все своє життя, приходить усвідомлення того, стільки всього було зроблено неправильно, наскільки нерозумно використовувався час, який вже ніколи не повернеш назад.

Психолог Ганна Кирьянова побачила в оповіданнях літніх людей одну особливість. Це глибокий і точний висновок. І це саме те, на що варто звернути увагу молодому поколінню …

Про що ми пошкодуємо в старості?

Найбільше шкодувати в старості ми будемо не про те, що мало подорожували.

Не про те, що мало приділяли уваги своєму духовному розвитку. І не про те, що погано виховували своїх дітей.

І не про те, що не присвятили себе мистецтву. Хоча, може, про це і пошкодуємо, звичайно – так ось пишуть деякі психологи. Яким ще далеко до старості.

Я з багатьма дуже літніми людьми спілкувалася, які були цілком несповна розуму. Найбільше вони жалкували про те, що дозволяли себе нахабно використовувати.

І терпіли образи, незаслужені і підлі. «Чому я не могла відповісти, коли мене начальник примушував за трьох працювати?», – говорила одна дама.

А інша згадувала родичів, які приїжджали в гості до кімнати, де вона тулилася з двома дітьми і чоловіком. І жили в гостях тижнями. А вона все прибирала, прала, готувала і пригощала, як годиться – хоча ким таке годиться?

Хтось терпів жорстокість п’яниці-чоловіка.

Хтось – нахабні вимоги абсолютно сторонніх людей. Не з малодушності або боягузтва – а просто, щоб нікого не образити, не зачепити.

Залишитися в очах споживачів доброю людиною. Ось про це поголовно всі шкодували. І вголос міркували, як би зараз, з висоти прожитих років, вони просто і спокійно відмовили.

Гарячу воду давали раз на тиждень. І до жінки з трьома дітьми в цей день з’їжджалася з пранням вся рідня. Ну, і купалися всі, звичайно. І у неї не залишалося часу випрати і викупати дітей. І в дев’яносто років вона з гіркотою і здивуванням про це згадувала – не про те, чому так поступали родичі. А про те, чому вона не знайшла слів для відмови …

Їй було прикро дуже!

Ось про що ми точно будемо шкодувати – про безцільно і бездарно витрачений час, про зусилля і жертви, про добровільне рабство.

Про непотрібне терпіння – яке ніхто не цінував. Так що терпіти зайве не треба. Тоді залишаться сили і час і для подорожей, і для дітей, і для онуків, і для мистецтва. І здоров’я залишиться. А гіркоти в душі не буде – треба просто вчитися говорити «ні».

І все.

Або просто ігнорувати нахабні прохання, присвятивши себе мистецтву, подорожам або відпочинку. Або – вихованню дітей …

Автор: Ганна Кирьянова