Ми з подружкою жили по сусідству ще з дитинства і наші мами були подругами: дві жінки-одиночки, які ростять своїх дочок, правда у мене старший брат ще є. З подружкою ми були як дві сестрички, не розлий вода, а до її мами я відносилася як до рідної тітки. Так і росли разом: вступили в один коледж, відучилися і навіть в один рік вийшли заміж. На той час у мене брат теж вже давно одружився і поїхав далеко до рідні своєї дружини.

Але ще коли ми з подругою вступили до коледжу, ми з мамою переїхали в нову квартиру, теж двушку, але новобудову, так що сусідами ми бути перестали, але все ще дружили. Я вийшла заміж, жили у моєї мами, але виявилося, що я безплідна, проблема в здоров’ї. Чоловік пішов від мене, та й я не стала тримати – все розумію, повної сім’ї зі мною все одно не вийде. Мама сильно переживала за моє майбутнє, стало боліти серце. Коли мені виповнився 31 рік, мама раптово померла – все ж серце не витримало, сталося це раптово. Брат не став ділити зі мною квартиру, але я сказала, що все одно перепишу все на його сина, і взагалі – буду допомагати, чим можу, все одно у мене немає особистого життя, я приречена на самотність.

А ось у моєї подруги склалося все добре. Вона вийшла за «мажора» – сина багатих бізнесменів, їм відразу і квартира була готова, і машина. Правда, потім батьки її чоловіка прикрили канал свого спонсорування, вирішили, що початковий старт дано, а тепер уже й вони самі викрутяться. І все ж – сім’я у подруги зовсім бідна, а ще є дві дочки. До речі, після того, як подружка вийшла заміж, вона стала якось віддалятися від мене, хоч наші мами і продовжували дружити. А потім, коли не стало моєї мами, вони всією сім’єю приїхали на похорон і з тих пір ми не бачилися, лише зідзвонювалися протягом ще семи років.

Я пішла з головою в кар’єру: з простої бухгалтерки я стала головною, заробляю дуже добре. Стала відкладати на рахунок «зайві» гроші, коли-небудь племіннику знадобиться. В нужді братові допомагаю, навіть прошу не віддавати, але він все одно назад борг відсилає: мовляв, все одно це для сина буде, нехай накопичується. І ось рік тому до мене прийшла ця подруга дитинства: вся бліда, в сльозах, а в руках медична книжка її мами. Виявилося, що її мама дуже хвора, потрібно дороге лікування, подруга просить дати їй в борг скільки є. У мене на книжці було 200 000 гривень, всі мої накопичення. Звичайно ж, я віддала все до копієчки. Подруга запевнила: після лікування вони хочуть забрати маму до себе, її квартиру продадуть і борг вона віддасть.

Боролися за здоров’я чотири місяці, але лікування не допомогло. Спочатку я не квапила з віддачею боргу, навіть пробачила 20 000 гривень- мовляв, на похорон, вона ж як тітка мені була, та 180 000 попросила при можливості повернути. Це було в лютому, але з тих пір почалася якась тягучка: то пандемія, то квартира не продається, то ще якісь виправдання. До речі, я перевіряла: подруга жодного разу не подавала оголошення на продаж квартири, і зараз, як виявилося, вони її здають! Потім подруга мені говорила, що розкрутять своїх багатих свекрів або кредит візьмуть, я все літо прочекала, але так ні копійки і не отримала. Ясна річ – вони своїх дочок як принцес одягають, купують їм найкрутіше. Їх дітям потрібніше! А я що – одиначка, у якої якийсь там племінник, навіщо мені гроші? Це вони так вважають!

Я намагаюся подрузі періодично дзвонити, але вона то трубку не бере, то їй ніколи, то вигадує нові відмазки. Сама вона ніколи не дзвонить, явно, що мої грошики тю-тю. Найгірше, що я і розписки з нею ніякої не брала, адже знаю – ресурси є, і квартира є, і свекри багаті теж, повністю довірилася. Але вона просто виключила мене зі свого життя, тому що так їй зручно. Я навіть братові не можу сказати, мені соромно – адже я обіцяла племіннику накопичити, я так сама хотіла, це ж мої зароблені гроші! Навіть сумою хвалилася на рахунку. Не знаю, як тепер бути, так прикро! І гроші-то адже чималі! Очевидно, треба починати все з нуля, як тепер людям вірити? Але ж були як сестри!