Хочу розповісти свою історію з життя саме тут, тому що поділитися мені більше ні з ким. Близької подруги у мене немає, а від мами і так чую одні докори, в якійсь мірі справедливі.

З першим чоловіком ми прожили двадцять років. Дітей у нас не було, ми довго не здавалися, лікувалися, але видно так судилося прожити без них. Згодом хотіли усиновити дитину, але свекруха була категорично проти цього, а жили ми всі разом. І ми завели собаку, якій віддавали всю свою любов.

Але трапилося нещастя, мій чоловік захворів. Не допомогли ні опромінення, ні операції. Після трьох років боротьби з хворобою його не стало. Я ще трохи пожила зі свекрухою, а потім пішла жити до мами. Кожен день я думала про те, що будь у мене дитина, навіть чужа, мені було б легше жити. Але повернути вже нічого не можна.

Через рік я познайомилася з чоловіком набагато молодше себе. Спочатку думала, що все це тимчасово, але через деякий час він зробив мені пропозицію. Ми стали жити у мене. Зробили ремонт, купили нову спальню і кухню . Моя мама була проти мого заміжжя. Адже він приїхав з маленького містечка і, як говорила мама, йому потрібна тільки квартира. Але я зважилася і поки не шкодую про це.

Але з моєю мамою вони так і не знайшли спільної мови. І наше життя перетворилося на пекло. Постійні мамині докори і образи на його адресу, скандали зі мною, що я загубила своє і її життя, що скоро ми залишимося без квартири. Але діватися нам нікуди. Зняти квартиру ми не можемо, нашої спільної зарплати нам не вистачить, тим більше що чоловік платить аліменти на дитину від першого шлюбу.

Але ось недавно подзвонила йому колишня дружина і сказала, що вона виходить заміж і дитину тепер ми повинні забрати до себе. Вона теж хоче влаштувати своє життя, і син в новій сім’ї їй заважатиме. Дитині дванадцять років і жив він до сих пір з бабусею, мама приїжджала до нього тільки в гості. І ось тепер він став зовсім зайвий.

Я зраділа такому повороту подій, у мене тепер буде син і не зовсім чужий, адже це дитина мого чоловіка. І ми вирішили забрати його до себе. Але як бути з мамою, вона сказала, що вижене нас з дому. Не судитися жити мені з рідною матір’ю через житло. Але і свою сім’ю я не хочу втратити. Тому і пишу, що не знаю, як мені бути.