Молоді розлучилися, а кредит за весілля виплачую я. Просила сватів допомогти з оплатою, а вони як не люди: «Ти нам ніхто»

Я живу одна, чоловіка у мене немає, так вже вийшло. Зате є вже дорослий син – моє щастя на все життя. Життя мене «ламалj» – зі своїми батьками я посварилася через те, що народила без чоловіка, знімала квартири, працювала на знос.  Так і не помирившись з батьками, я успадкувала їх квартиру, коли вони померли, а зараз не знаю, як вимолити у них вибачення, коли вони на тому світі.

Але все ж труднощі в житті зробили мене сильнішою. Я ще в дитинстві синові говорила: «Що б не трапилося, я все буду робити заради тебе – і в щасті і в труднощах!». Я стежила за будь-якою подією в його житті і в усьому намагалася допомагати: син відставав у навчанні, я брала підробітку для репетиторів, або збирала йому на подарунки, про які він мріє. Ні, він не примхливий і не вимогливий, просто це так я хотіла – щоб його радувати. Так, завдяки мені, він відучився в універі і пішов працювати в головний офіс великий будівельної компанії.

Але поки він «набирав обертів» в кар’єрі, вирішив одружитися. Наречена, звичайно, красуня, нічого не сказати, мій син простіше. Свати спочатку не хотіли ніякої помпезності, сказали, що краще за все посидіти вдома, вузьким колом, своєю ріднею. Я бачила, як з цього приводу переживають молоді, особливо наречена, адже будь-яка дівчина хоче лімузин і весільну сукню. Подивилася я на смуток молодят і пішла брати кредит: 40 000 гривенюна три роки. Жахливо, звичайно, з моєю зарплатою в 4 000, але нічого не поробиш – вже якщо у мене не було весілля, нехай син відірветься!

Свати сказали, що я божевільна, але тут же взялися організовувати весілля – на мої-то грошики! Навіть встигли пересваритися в процесі: яку сукню краще, а ресторан престижніше. Ех, я тільки встигала помічати, як стрімко витрачаються мої гроші. Син мене лаяв за марнотратство, але я все одно була рада, бачачи, як він пишається мною. Найсмішніше, що з нашого боку на весіллі було всього 17 гостей, а з боку нареченої – 43! Але платила я, свати тільки подарували молодятам кішку «сфінкса», мовляв – молоді таку хотіли! А я витратилася на все – від костюмів до ресторану.

На жаль, син з невісткою почали сваритися вже під час спільного побуту: не розрахували сили і потреби один одного. Всі їх кидалися мирити, було затишшя, але ненадовго, і так два роки в постійних сварках. Син узяв на себе іпотеку вже тоді, коли їх союз розвалювався. Невістка після розлучення забрала кішку і пішла до батьків. І цей рік вдався такий, що через пандемію з роботою стало складно, пішло прострочення по кредитах, вічно кручусь і ніяк. У сина незручно просити, у нього теж на квартиру багато йде, та ще й нове кохання з’явилося.

Загалом, набралася нахабства, прийшла до сватів. Взяла з собою звітність по весіллі, показала, що витратилася в основному на їх гостей, попросила допомогти мені покінчити цей рік з кредитом, нехай вони мені хоча б  15000 гривень дадуть, незважаючи на те, що наші діти розлучилися. Вони мене вислухали, як недоумкуватиу і сказали, що з самого початку не були налаштовані на пишне весілля, пропонували гуляти вдома, так що вони нічого платити не будуть. Ну, якщо вони не хотіли ніякого пишного торжества, то чому ж стільки гостей в ресторан запросили? Халява солодка?

Мене виставили за двері ні з чим, я їх тільки попросила сину нічого не говорити, адже він думає, що я регулярно сплачую за кредитом, не хочу його лякати. Але йшла додому з хворим серцем: сватів двоє, а я одна, вже від п’ятнадцяти тисяч би вони не збідніли. Як же люди люблять халяву, коли все безкоштовно дається! Дуже прикро! Я, звичайно, якось викручуся, не вперше, просто огидно, що такі люди на шляху зустрічаються. Ну і що, що я їм тепер не родичка! Чужими грошима колись приємно було кидатися і купу людей запрошувати! Несправедливо все це!