Хочу зникнути! Хочу сховатися! Хочу піти!

Хтось скаже, що я не знаю життєвих проблем. Може і так. Але таке життя мені не під силу.

У мене є хороший чоловік, двоє дітей. Більше нікого. Батьки рано пішли. У сім’ї я одна дитина. Тому я дуже рада народженню своїх хлопчаків. Саша – мій чоловік, прекрасна людина. Він – втілення дівочих мрій. Сам підняв свою справу з нуля і постійно розширюється. Він молодець. Його батьки обожнюють сина. І вже, звичайно, не така дружина йому потрібна була.

Вони бачили поруч з сином особистість з великої літери. Але Саша, як завжди, зробив по-своєму. Він вибрав мене. Просту випускницю педагогічного університету, без грошей, без кар’єри і без житла.

Ми зустрілися напередодні Нового року. Я готувалася до чергового іспиту і пізно поверталася з бібліотеки. Я потрапила під проливний дощ і на пішохідному переході утворилася величезна калюжа. Я, не встигнувши на зелене світло світлофора, зупинилася. Раптово мене облило бризками з тієї самої калюжі. І я почула страшний скрегіт коліс. Розплющивши очі, я зрозуміла, що вся промокла. І це в самий розпал зими !!! З машини вийшов ВІН і почав вибачатися. У мене не було слів. Помітивши моє німе обурення, Саша запропонував свою допомогу. Вибору у мене не було.

Після цього вечора ми не розлучалися. Саша забирав мене після навчання, відвозив до себе додому і просив зустрічати його ввечері. Це була казка. Але не довго.

В один з таких днів, коли я була сама вдома, у двері подзвонили. Прийшла мама Саші. Я не буду повторювати її мова, але суть була така: я ніхто, обдурила її хлопчика (хлопчик старший за мене на п’ять років) і хочу отримати його статки. Вислухавши всю тираду, я зібралася піти. Але в дверях з’явився «винуватець» з променистою усмішкою на обличчі. Представив своїй мамі мене як наречену і запросив нас обох пройти в кімнату. Мені вже було все одно. Я хотіла піти, але не пішла. Того вечора Саша зробив мені пропозицію і надів на палець кільце. Мама позеленіла, але мовчки вийшла з кімнати і пішла, голосно грюкнувши дверима. Я раділа. Але рано.

Після весілля ми дізналися, що вагітні. І почалася підготовка до народження дітей. Я встигла захистити диплом на відмінно і повністю віддалася сім’ї.

Після появи хлопчаків я залишилася одна. Свекруха категорично відмовляється допомагати. Але ж двійнята – це дуже важко. Але я витримала. Саша повністю нас забезпечує, але я не бачу його. Коли він повертається додому, я доглядаю за ним: подаю вечерю і ми мовчки їмо. Після – він цілує мене, ніжно обіймає і шепоче «люблю». Але я, втомлена до болю, поспішаю прибрати на кухні, доробити сьогоднішні справи, так як завтра все піде по колу.

Я перестала приділяти чоловікові увагу. У мене просто не вистачає сил. Мені, іноді приходять думки про втечу. Про втечу з сім’ї.

Я розумію, що це не вихід, але як мені бути? Я не можу довірити дітей чужим людям, а рідні відмовляють у допомозі. Але і сама я більше не можу. Як мені вирватися з цього кола? Як не втратити сім’ю?