Шкодую, що вийшла заміж за чоловіка на 15 років старше. Почуттів немає, сама вже як старенька, а як жити далі – не знаю

Я завжди була енергійною, веселою дівчиною, любила активний відпочинок і спорт. Однак до 32 років я перетворилася в стару руїну і вже не відчуваю смак життя.

Зовні – у мене все добре: є двоє діток, величезний будинок і люблячий чоловік. Але мене нічого з цього не радує, а скоріше навпаки – дратує. Незважаючи на те, що колись я була без розуму від свого чоловіка (він здавався мені імпозантним, ставним, інтелігентним і цікавим), зараз я навіть не знаю, про що з ним можна поговорити. Через 9 років шлюбу вся наша взаємодія зводиться до того, що ми обмінюємося парою фраз, після того, як він повернеться з роботи. У вихідні він спить до обіду, а потім весь день валяється на дивані, перед телевізором. З дітьми він мені допомагає, але не дуже активно: може тільки що-небудь їм почитати або пограти з ними в ляльки, а як тільки вони захочуть побігати або починають кричати – тут же відправляє їх до мене. Каже, що немає сил возитися з ними понад те, що він вже робить …

Чоловік на 15 років старший за мене, і якщо раніше це мене ніяк не зупиняло (всі мої чоловіки були такими, а на однолітків я раніше навіть не звертала увагу), то коли йому перевалило за 40, я зрозуміла, що зробила помилку, вийшовши заміж за людину з такою різницею. Якщо до шлюбу він ще якось молодився, займався спортом і тримав себе в формі, то потім він «поплив»: сильно поправився і зледащів, а слідом за ним і я стала такою ж.

Живучи з ним тривалий час, я стала відчувати себе такою ж старенькою, як і він: зі своїми друзями-однолітками я перестала спілкуватися бо не могла брати чоловіка на наші зустрічі (їх усіх бентежила велика різниця у віці і відсутність спільних інтересів). Поступово я стала спілкуватися тільки зі знайомими свого чоловіка і з його родичами, які також були значно старші за мене …

Колись я спокусилася на те, що мій чоловік був готовий утримувати мене і наших майбутніх дітей, але зараз відчуваю себе, як в золотій клітці. Уже не радують його успіхи в кар’єрі і високий дохід. Замість цього я б з радістю віддала б перевагу провести залишок свого життя з відчайдушним молодим хлопцем, який заряджав б мене енергією, а не висмоктував б її з мене … Але поїзд пішов: з двома дітьми я вже нікуди від свого чоловіка не подінуся, та й іти мені особливо нікуди – тільки до батьків, які і так туляться удвох в маленькій студії. Коханця теж боюся заводити – якщо чоловік дізнається, то виставить мене за двері ні з чим (все майно у нього на маму записано, так що при розлученні ділити буде нічого). Напевно, я скоро збожеволію від цієї нудьги серед пенсіонерів. Заздрю ​​одноліткам, які замість сім’ї вибрали подорожі і життя для себе …