Справа доходить до розлучення. Не можу більше жити у чоловіка в гуртожитку(в цілях економії), а він не може зжитися з моєю мамою

Майже рік тому я вийшла заміж, скоріше від безвихідності. Не щастило мені в особистому житті: кого я любила – мною не цікавилися, кому я подобалася – мені не потрібен був. І ось до 32 років баланс зрівнявся: знайшла простого хлопця, заводського, нехай без перспектив, але він хороший, та вже й вибирати набридло, а в старих дівах залишатися – тим більше. Всі ці роки жила в двокімнатній квартирі з мамою, якось безрадісно все було, тоскно. Подруги давно заміж повиходили, дітей народили, вже хтось розлучитися встиг, хоч якісь події у них в житті, а у мене порожньо! Ось і я знайшла своє щастя.

Головна проблема – це квартирне питання. Чоловік живе в сімейному гуртожитку ще з дитинства. Колись він жив у кімнаті разом з мамою, але її давно не стало, тому до його 30 років так нічого і не змінилося. Він звик, його все влаштовує: кімната 18 квадратів, п’ять сімей сусідів, на одну загальну кухню і санвузол. Для мене це дико! Але все ж хотілося якусь самостійність, незалежність від мами і після скромного весілля я переїхала до чоловіка. Так що там було переїжджати – взяти пару сумок і все. Мамин дім в двох зупинках до нашого гуртожитку.

Чесно кажучи – я ніколи не знала, що таке життя з іншими сім’ями. Дуже неприємно: в одній квартирі бухають, в інший права качають, в третій підслуховують і пліткують. Я подружилася тільки з бабулею, яка живе з маленьким онуком (дочка на неї скинула малюка). Вона мені підказувала: що можна, а що не можна, з ким спілкуватися, а з ким не варто. Я в шоці від кількості тарганів на загальній кухні і в туалеті! У себе в кімнаті ми їх труїмо, а вони все одно від алкашів біжать до нас. Сусідка, яка вважає себе головною, стала мені вказувати – куди і що можна ставити на кухні, мій чоловік на неї наїхав, почався конфлікт. Я потім в куточку своєї кімнати зробила кухню, так зручніше.

І все одно я не могла змиритися з цим гуртожитковим життям – таргани, сморід, сусідські п’яні сварки, діти постійно верещать по коридору. Кажу чоловікові: давай будеио здавати цей куточок і знімемо собі нормальне житло! Але чомусь гуртожиток ніхто не хоче знімати або пропонують взагалі копійки, а нормальне знімне житло коштує мінімум 5000 гривень плюс комуналка. Чоловік вважав, що це неекономно, та й іпотека теж – 20 років платити величезні гроші, можна і не потягнути. Каже – мовляв, давай народимо двох дітей, продамо кімнату і за материнський капітал можна щось буде купити! Але коли це буде ?!

Я знаю, що це не економно, не по кишені, але можна ж і економити! Наприклад, здавати кімнату за ті ж копійки і жити у мами – вона не проти. Але чоловік не хоче! Влітку ми вирішили зробити ремонт в нашій кімнаті і ночували два тижні у мами. Між ними не було конфлікту, але був постійний невроз: мама намагалася його життя вчити: мовляв, що ти за завод зачепився, шукай роботу крутіше, стань бізнесменом та інше! Але я-то знаю, що у чоловіка немає комерційної жилки, та й він любить свою роботу! Чомусь вважається, що заводські – всі алкаші, і мама так думає, але мій чоловік п’є виключно у свята і в міру, з цим проблем немає. Отримує мало – це так, але в нашому містечку куди ще влаштуєшся ?! Загалом, моя мама з зятем не знайшли спільну мову, але з мамою ж в будинку жити затишніше!

Останнім часом я вже взагалі органічно не переношу гуртожиток. Чоловік починає розмову про дитину, але куди? Я згодна тільки на те, якщо дитина народитися в нормальних умовах, а не з тарганами, загальним санвузлом і п’яними сусідами! Домовитися ніяк не виходить, ми дійсно не потягнемо іпотеку або оренду, а я взагалі в бібліотеці ДК працюю – куди вийшло влаштуватися, ДК копійки платить. Був ще варіант – продати гуртожиток і мамину квартиру, щоб купити дві однокімнатні, але мама категорично проти. Все було б добре, якби чоловік погодився жити у мами, а то прям останнім часом так обстановка загострилася, що справа до розлучення доходить. Або я не права – можна якось ужитися в гуртожитку і звикнути?