Ніколи не піддавалася паніці: ні в 2008 році, коли була криза, ні при Еболі, але не зараз. Цей коронавірус паралізує взагалі всі служби і країни. Я починаю дійсно панікувати, адже тепер у мене з’явилася сім’я і діти. Мені страшно захворіти вірусом, адже що тоді буде з моїми дітьми? Мене заберуть до лікарні, а залишити їх просто нема з ким. Я також не можу віддати їх своїм батькам, бо вони знаходяться ще в більшій групі ризику, ніж я.

Можливо, мені доведеться попросити про допомогу друзів, але не хотілося б їх напружувати. Але ж якщо я продовжу так само жити, то мені в будь-якому випадку доведеться виходити за продуктами. Я також не завжди помічаю, як несвідомо чіпаю своє обличчя, що підвищує мої шанси для зараження вірусом. І це дуже страшно, коли у тебе є сім’я. Часом заздрю ​​молодим одинакам, що взагалі ніяк не турбуються про своє здоров’я.

Крім, у мене також встала вся робота, яку я не можу виконувати в тому ж обсязі віддалено. А внаслідок цього у мене може знизитися заробітна плата. А що якщо почнеться дефіцит продуктів і я не зможу годувати своїх дітей? Адже це вже не просто проблема з вірусом. Раптом почнеться щось більш серйозне і мені доведеться одній думати про все?

Найважче також і те, що у мене немає ні родичів, ні друзів, які б допомогли мені. Ми недавно переїхали в нове місто, а всі мої зв’язки залишилися в старому. І начебто раціональніше було повернутися, але де я буду жити? У батьків – не можна, а у друзів повно своїх турбот. Я дійсно виявилася в безвихідному становищі, з якого мені потрібно буде вибратися самостійно.

Мені також доводиться постійно пояснювати своїм дітям чому їм не можна тепер ходити в школу і гуляти, вони у мене другий тиждень під замком. Вони також дивляться новини і знають про те, що в країні зараз є вірус, але ж вони маленькі і не усвідомлюють всю серйозність. Часом мені теж здається, що немає нічого страшного, однак моя відповідальність не дає мені просто взяти і не звертати на це увагу.

А варто мені тільки подумати про те, що буде далі, стає не по собі. Я ж розумію, що наші служби працюють вкрай погано і в разі масового зараження нічого путнього вони зробити не зможуть. У нас в місті адже навіть школи закрили запізно, як і ВНЗ.

Так чи інакше, буду сподіватися на краще. Хотілося б, щоб це все закінчилося і більше не повторювалося. Хоч я і розумію, що це неможливо, але сподіваюся наступного разу я буду готова в рази краще.