Свекруха звинуватила, що ми зовсім зіпсували дітей, а сама лупить їх рушником. Я обурена. Онуків більше не побачить

У мене чоловік і двоє дітей: семирічна дочка і п’ятирічний син. З бабусь поруч – тільки свекруха, яка живе в селищі, 70 км від нашого міста, а мої батьки живуть далеко.Свекруха – енергійна і галаслива жінка, вона навіть працювала до 60 років, тому що не могла сидіти вдома. Але потім з роботи її попросили піти: її там дуже багато стало, на конфлікти вже з колективом пішла. І ось, занудьгувавши, вона попросила онуків на весь серпень до себе. От і чудово! А то раніше не дочекаєшся від неї уваги до онуків. Відправили! На свою голову!

Наші діти як діти – в міру розпещені, в міру слухняні. Хочеться додати, що вони у нас ніколи не биті, ми з чоловіком намагаємося виховувати їх словом, пояснювати: що таке добре, а що таке погано. Так, буває, що не доходить, пояснюємо ще раз, поки не зрозуміють. Свекруха знала про наші методи виховання, і тому я з легкістю відправила до неї дітей. Поки свекруха була з дітьми, ми з чоловіком ще встигли зганяти удвох до моря на машині. Повернулися додому, і так мені сумно стало в будинку без дітей, жах! Хоч ми і говоримо з ними кожен день по телефону, і вони ні на що не скаржаться, але мені не вистачало їх шуму в будинку.

Загалом, зібралася я до дітей, забрати їх, тим більше доньці скоро потрібно було до школи готуватися – в 1 клас. Нікому нічого не сказала, просто сіла в автобус і поїхала. Взяла з собою куплені подарунки, які привезла з моря дітям і свекрусі, і хотіла таким чином приготувати сюрприз. Але я не знала, що сюрприз чекатиме мене. Тільки я зайшла в ворота, картина маслом: з дому вибігають мої діти, попереду дочка, ззаду син, а за ними навздогін – свекруха з рушником, яким вона б’є дітей по черзі. Син наляканий, донька нервово сміється, але вони не плакали, а було видно, що обидва в шоці. Я кинула сумки і побігла до свекрухи, виривати цей рушник. Загалом, почалася у нас з нею перепалка, поки діти сховалися.

Свекруха стала кричати, що ми дітей зовсім зіпсували, вони постійно щось псують, заважають їй спати ночами, ламають все, що бачать. Ось, наприклад, цього разу вони лізли за печивом на полицю, розсипали рис. А недавно їй окуляри розчавили. А ще раніше – трохи пожежу не влаштували. Як каже свекруха – онуків вона завжди карала рушником і в кут ставила. А що? Мовляв – вони так краще все розуміють, відразу шовкові стають. В її молодості це була нормальна практика, вона сама від своєї мами і кропивою отримувала, і шлангом від пральної машинки. І її син (мій чоловік) теж неслабо відхоплював, тієї ж кропивою! Я в жаху! Я так сказилася, терміново стала збирати дітей, хоч ті і почали вередувати, не хотіли їхати, залишила свекрушин подарунок на лавочці і ми поїхали.

Вже по дорозі додому діти почали мені розповідати жахливі речі – як бабка бралася за рушник і ганялася за ними по всьому двору, тільки розповідали це зі сміхом. А у мене сльози виступали: мені навіть цю картину уявити собі страшно було. Я сказала дітям, що тепер буду захищати їх від бабиних нападок. Діти засумували, мовляв – бабуся гарна, але вони, наївні, не розуміють, як бабуся їм психіку розхитує. Хіба мало, що у неї в дитинстві було, зараз інші часи, шкода, що я ще поліцію не викликала, інакше бабці б пояснили різницю в часах. Ой, як зараз все згадаю, так здригнуся.

Дочка в цьому році пішла в перший клас, я свекрусі подзвонила, сказала, щоб вона не приїжджала, мовляв, дочка ще не оговталася. Збрехала, звичайно, але бачити не хотіла цю бабку в своєму будинку. Чоловік на мене бурчить і діти начебто і нудьгують без бабусі, але мене ще не відпустило. Бити дітей – хоч ременем, хоч рушником, хоч кропивою – остання справа! Якщо дитина в чомусь провинилася, вона словами все зрозуміє. Поки я категорично проти спілкування дітей з бабусею, не знаю, наскільки мене вистачить, дочка чекає осінніх канікул і хоче ще до неї поїхати. Але я думаю, що діти виростуть і самі мені подякують, що я вберегла їх від узурпаторші. Адже так?